Оскільки дитина залежить від тих, хто поруч, вона стає залежною від могутнього механізму ідентифікації у власних батьках, які піклуються про неї.
Це означає, що тією мірою, якою близькі їй особи задовольнятимуть її потреби, розвиватимуться в ній повага до себе та усвідомлення своєї важливости. І навпаки, якщо її не слухатимуть або ж поводитимуться з нею строго чи навіть жорстоко, дитина вважатиме, що її справедливо ненавидять і карають.
Вона вважатиме справедливим погане ставлення до себе.
Вона вважатиме справедливою жорстокість на її адресу.
Вона вважатиме правильним твердження: «Мамо, я погана!»
Читаючи ці рядки, більшість із вас зможе віднайти відповідь на свою неадекватність, невпевненість та брак самоповаги.
Все залежить від того, як із нами поводилися, коли ми були дітьми та підлітками.
Вже двадцять років тому я здогадувався, що справжньою проблемою були не діти, а батьки.
Чому ж не сказати про це вголос?
Мама, яка не є мамою
Напрям розвитку дитини визначає реакція матері та батька.
Як росте дитина?
Як вона розуміє новий світ, що оточує її?
Вона пробує.
І випробовує дорослих – батьків.
І спостерігає за їхньою реакцією.
Якщо фраза «Мамо, ти погана» зумовлює ляпас, то дитина розуміє, що сказала щось образливе і сама почуватиметься поганою. Жорстока реакція матері, згідно з процесом ідентифікації, що проходить у дитині, змістила жорстокість на неї саму.
Якщо ж ця фраза спровокує відмінну від попередньої реакцію, то дитина зрозуміє, що вона не така вже й погана та дурна. За таких обставин, залишаючись у колії динаміки ідентифікації, вона навчиться правильно і з упевненістю закладати позитивну думку оточення про себе. Вона матиме більше можливостей стати дорослою особою, яку не мучитиме відчуття і яка має належну самоповагу.
На жаль, у повсякденному житті я зустрічаю дедалі більше мам, які не є мамами. Можливо, це зумовлене їхнім юним віком, браком досвіду та відповідальности, а можливо, спричинене тим, що вони багато працюють або ж почуваються чужими та експлуатованими, що зумовлює у відповідь на провокації дитини типово жіночу, а не материнську реакцію.
Неначе вони перебувають перед дорослим чоловіком.
Як можна кричати на дворічну дитину чи бити її за те, що вона сказала щось таке, що ми вважаємо образливим?
Яку загрозу може нести така дитина?
Я вважаю, що образи та погрози, які чує ця мама, вже віддавна є всередині неї.
Це її проблема.
Це щось зі сфери її особистих неврозів.
Це зумовлене образами та погрозами, які вона почула в дитинстві, але які правильно не переосмислила.
А дитина тут ні до чого.
Щобільше, саме дитина є жертвою.
На жаль, через реакцію недосконалих матерів діти не тільки відчують, що їх не розуміють, не приймають, не люблять, але й, можливо, віритимуть до кінця життя, що вони погані та дурні, тобто особи, які вміють лише ображати інших, не знаючи, як упорядкувати власне життя.
Тому що саме такі почуття породила в них своєю реакцією їхня мама.
Материнство
Я завжди вважав, що материнство – це не тільки біологічне явище, але насамперед психічний та духовний факт.
Це результат певного шляху особистого зростання.
Якщо хтось не працював у глибинах свого єства, якщо він не намагався знизити рівень внутрішньої напружености, якщо йому бракує певної свідомости, то такій особі буде важко належно прийняти обов’язок і місію бути матір’ю чи батьком.
Матерями чи батьками не стають лише через народження дитини.
Переживаючи шлях психологічного та духовного зростання, ми збагачуємося певною ніжністю та лагідністю, які є настільки глибокими, гармонійними та безкорисливими, що доторкаються до струн серця осіб, яких ми зустрічаємо і навіть про це не здогадуємося.
А з другого боку, можемо дати лише те, ким ми є.
Інших варіянтів немає.
Те, що батьківство та материнство насправді є життєвим вибором, стилем, ознакою певного психологічного та духовного усвідомлення, а не простим генетичним чи біологічним фактом, зумовлює те, що існують прийомні батьки: незважаючи на те, що вони фізично дитину не народжували, однак люблять її в повноті і без обмежень.
Мене завжди вражали спільноти, в яких деякі жінки, завдяки своїй привітності, вмінню слухати, дарувати, фактично ставали духовними матерями всіх дітей у цій спільноті. Звісно, біологічні матері насамперед покликані розділити такий тип розширеного материнства, що дало можливість спостерігати за тим, як спадає рівень егоїзму, неврозів, психологічної та духовної свідомости осіб, які вже просто звикли до такого стилю життя.
Материнство та батьківство неможливі без такої поведінки, яка сяє безкорисливістю та привітністю.