Ісус дуже просто це пояснює: «Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!» (Ів. 15:11).
Мало того, Ісус фактично залишив Своїм послідовникам «маніфест» щастя. Згідно з євангелистом Матвієм, Він виголосив його на горі, як Мойсей проголошував Заповіді на горі Сінай: «І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.» (Мт. 5:1-12).
Грецьке слово, яке відповідає терміну «блаженні», позначає щастя богів на Олімпі. Отже, йдеться про божественне щастя. Нагірну проповідь багато екзегетів і богословів вважають центром Євангелія. Блаженства не є вимогами і «умовами для доступу в Царство Небесне».
Ісус показує нам реальний шлях до щасливого життя. Роблячи це, Він не забуває про темний і негативний аспект цього світу. Він не забуває про біль, відчай і зневіру, якими огорнуто стільки людей. Слова Ісуса підтримують у нас вогонь життя. Вони зумовлюють не параліч, а задоволення від перебування на життєвому шляху, попри всі перешкоди, які трапляються на ньому. Щастя загалом визначають як «задоволення від повного й успішного життя». Відчуття, яке пронизує цілу людську сутність: духовний, фізичний, емоційний та інтелектуальний виміри.
Справжнє щастя для Христа полягає в тому, щоб брати участь у способі буття Бога. У Матвія ця концепція виражена словами: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48). Християни покликані жити «по-божественному».
Щастя, про яке говорить Ісус Христос, дається дорогою ціною. Радість є головною складовою християнського богослужіння, а літургійний рік – неперервною послідовністю «свят». Християнство нічого не забирає в людей, навпаки, воно дуже багато дає їм.
Ложечка і близнюки
Отож у чому полягає секрет християн?
*
Погідна старенька, лежачи в лікарняному ліжку, розмовляла зі священиком, який прийшов її навідати.
«Господь дарував мені дивовижне життя. Я готова до відходу».
«Знаю», – тихо промовив священик.
«Маю лише одне побажання. Я б хотіла, щоби мене поховали з ложечкою в руці».
«Як це? – здивувався священик. – Чому Ви хочете, аби Вас ховали з ложечкою?»
«Мені дуже подобалось брати участь у святочних прийняттях, які організовували в нашій парафії. Коли я підходила до свого місця, то завжди дивилася, чи на столі побіч тарілки лежить ложечка. Знаєте чому, отче? Коли я бачила ложечку, то знала, що наприкінці забави подадуть торт або морозиво».
«І що?»
«Це означає, що найліпше з’являється вкінці! І це я хочу сказати усім на своєму похороні. Коли люди йтимуть попри мою труну і питатимуть, чому зі мною ця ложечка, я прошу Вас, отче, скажіть їм: ложечка в мене тому, що найкраще завжди подають укінці».
*
Радикальним осердям радости християнина є власне «щасливий кінець» його історії. Ісус намагається пояснити це Своїм учням незадовго до страстей: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець.» (Ів. 14:27-28).
Присутність Христа була джерелом радости для учнів, отож Він почав переживати, що вони занадто страждатимуть без Нього: «Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: Незабаром, і вже Мене бачити не будете ви, і знов незабаром і Мене ви побачите? Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість! Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам’ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ… Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме!» (Ів. 16:19-22).
Таким чином земне життя християнина можна порівняти з періодом вагітности.
*
У материнській утробі відбулося зачаття двох близнят. Минали тижні, малята росли й розвивалися. Прокидалася їхня свідомість, збільшувалася їхня радість: «Лишень подумай: хіба не чудо, що ми є? Як це прекрасно – жити!»
Близнята пізнавали світ.
Коли побачили пуповину, що єднала їх з матір’ю, пуповину, через яку вони отримували всі потрібні для подальшого життя і зростання речовини, брати від радости аж заспівали: «Якою ж великою і самовідданою є любов нашої мами, яка ділиться з нами своїм життям!».
Спливали тижні, місяці, відтак одного дня малюки зрозуміли, що дуже змінилися. «Що це означає?» – запитав один. «Це означає, – відповідав другий, – що наше перебування в цьому світі незабаром завершиться».
«Однак я не хочу звідси виходити, – запротестував перший, – я волів би залишитись тут навіки». – «Ми не маємо вибору, – сказав другий, – та, може, існує якесь життя після народження!». – «Хіба це можливо? – засумнівався перший. – Ось ми втратимо нашу пуповину, і як нам жити без неї? Адже з людей, які покинули материнське лоно до нас, ще ніхто не вернувся, аби розповісти нам, що життя після народження таки існує. Ні, народження означає кінець!»
Тут один із близнюків геть занепав духом. Говорив так: «Якщо життя закінчується народженням, то який сенс має перебування в лоні матері? Безглуздя, та й годі. А може, жодної матері не існує взагалі?» – «Але ж вона мусить існувати! – заперечив другий. – Бо звідки тоді ми з тобою взялися? Чи могли б отут жити?». – «А ти бачив колись нашу маму? – запитував перший. – Що, як вона існує тільки в нашій уяві? І ми вигадали її, щоб таким способом пояснити собі наше походження та існування?».
Усі останні дні перебування близнят у лоні матері були заповнені нескінченними запитаннями і величезним страхом. Урешті настав день народження.
Покинувши свій дотеперішній світ, брати-близнюки закричали, розплющили очі…
Те, що вони побачили, перевершило їхні найсміливіші мрії та сподівання.
*
Одного дня ми всі врешті народимось. Християни ж не кажуть: «Життя прекрасне, та, на жаль, усі помирають», а: «Життя прекрасне, а потім ми нарешті помираємо».
Християни шалено люблять життя, саме тому вони готові на все заради життя вічного. З іншого ж боку, якщо ми призначені для вічного життя, то це наше теперішнє життя вже є вічним.