Я сказав Господеві: Ти Бог мій, добро моє тільки в Тобі!… Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління! Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй! Пс. 16:2,9-11
Крістофер Гітченс, запеклий ворог будь-якої форми релігії, у своїй книзі «Бог не великий: як релігія все отруює», висуває віруючим несподіване і курйозне звинувачення: «Припустимо, що ви задіяні в справу, на яку я особисто неспроможний. Іншими словами, уявіть безмежно доброго і всемогутнього творця, який вас зачав, народив і помістив у світ, призначений для вас. І тепер він дбає про вас навіть тоді, коли ви спите.
Окрім того уявіть, що у випадку дотримання його правил і заповідей, які він написав з любов’ю, ви отримаєте можливість вічного блаженства і відпочинку.
Не можу сказати, що заздрю такому віруванню (мені воно здається певним жахливим проявом патерналістської диктатури), але, визнаю щиро, я не можу утриматися від одного запитання.
Чому така віра не робить щасливими її послідовників? Адже такі люди мали б володіти надзвичайною таємницею, яка допоможе їм вийти навіть з найбільш скрутних ситуацій».
Ще Ніцше писав, що християни мали б почуватися «більш спасенними».
Одна поширена думка стверджує, що християнство немає нічого спільного з радістю життя. Загалом християн вважають аскетичними, замкненими скнарами, які відмовляються від будь-якого задоволення, еротизму та гумору. Щасливих монахів можна побачити лише на етикетці пива або в рекламі сиру.
Отже, Ісус Христос був першим серед тих, хто псував усім настрій і виступав проти забави? Однак юдеї потім скажуть про Нього: «Ласун і п’яниця», а Він навіть не заперечуватиме ці «епітети».
Коли просиш когось розповісти притчу про прихований скарб, то зазвичай забувають про те, що чоловік «з радости з того йде». Складно уявити людину, яка ризикнула б усім, що має, а потім раділа.
Більшість людей намертво прив’язана до того, чим володіє, як багатий юнак: «І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді. Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе. Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені? Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною. Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав» (Мт. 19:16-22).
Євангеліє йде в протилежному напрямі. Адже хто сьогодні б погодився з думкою: «Відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав»?
На деяких лондонських автобусах з’явився напис: «Бог ймовірно не існує. Тож не переживай і насолоджуйся життям».
«Праця намарно»
Усі наголошують на тому, що слово «євангеліє» означає «радісна новина». Однак те, як його проповідують, часто заперечує цю назву: що це за радісна новина, якщо так важко потрапити в Рай і так легко – у Пекло? Можна уявити термометр віри, який називався б щастям? Залишається деякий сумнів. Відповісти «так» Христові означає відмовитися від багатьох гарних речей? Коли послухати деяких проповідників, складається враження, що будь-яке задоволення є гріховним.
Хіба перебувати з Христом означає пожертвувати чимось прекрасним і великим? Обирати завжди складно, адже вибір передбачає відмову від чогось. Чи той, хто обирає шлях Ісуса, не ризикує обрати дорогу, вимощену «лише» зреченням?
Якщо задуматися як слід, то для радости не так вже й багато причин: час спливає. Псалом 144 стверджує: «Людина стала до пари подібна, її дні як та тінь проминуща!» (Пс. 144:4).
*
У Валенсії (Іспанія) є одне свято, яке передбачає дивний ритуал, який з’явився ще в давні часи завдяки старанням столярів.
Протягом цілого року, відмовляючись інколи від сну і від задоволень, ремісники та митці виготовляють величезні скульптури з дерева. Це – прекрасні скульптури, дбайливо вирізані, дивовижно оздоблені, і на все це йдуть години пристрасної праці, винахідливости й фантазії.
Протягом тижня, який передує святу, скульптури виставляють у центрі міста на головній площі. Люди проходять і захоплено обговорюють усі ці витвори мистецтва.
У день св. Йосипа всі ці шедеври, окрім одного, спалюють на величезному вогнищі в присутності тисяч глядачів.
«Для чого стільки праці намарно?» – запитав якось один турист з Англії, дивлячись, як полум’я здіймається до неба.
«Колись настане і твій останній день, – відповіла його іспанська подруга. – Гадаю, ти вже думав про те, що тоді хтось з ангелів запитає в Бога: “Для чого стільки праці намарно?”».
Наше життя – це не «праця намарно». Бути християнином не означає бути осудженим на каторжні роботи. Щастя становить частину християнської звістки. Як і всі інші, ми обираємо те, що є прекрасним, великим і захоплюючим. Як і всі інші, ми прагнемо бути щасливими.