Прагнучи зрозуміти вольову дитину, ми мусимо запитати себе, чому їй так подобається конфлікт. Діставши нагоду вибирати між війною і миром, ми зазвичай віддаємо перевагу спокою. Проте непокірлива дитина, наче газонокосарка, іде своєю дорогою в житті. Вона перемелює все, що трапиться їй на шляху. Що вища трава, то краще їй живеться й ведеться. Чому вона така? Що спонукає її кидати виклик матері і нехтувати батька? Вони їй не вороги. Чому вона опирається їхньому люблячому проводу з перших днів дитинства? Чому вона тішиться, сердячи своїх братів і сестер і під’юджуючи сусідів? Чому вона кидається гумками, коли вчителі обертаються, і не виконує домашніх завдань? І справді, чому вона не може бути такою ж, як згідливі брати й сестри?
Це цікаві питання, над якими я міркував роками. Тепер я переконаний, що починаю розуміти деякі з мотиваційних сил, які спонукають вольову дитину до агресії у своєму світі. Глибоко в її дусі криється чисте прагнення до влади. У цьому контексті ми можемо визначити владу як контроль – контроль над іншими, обставинами і особливо над собою. Звісно, не тільки вольова дитина прагне влади. Від решти людського роду вона різниться тільки мірою, а не природою. Ми всі хочемо керувати, і це бажання очевидне в дуже юних дітей. Пригадуєте малюка, який їхав на триколісному велосипеді вулицею і розгнівано кричав на свою матір? Справжньою проблемою для них було питання влади і хто матиме її. Ми спостерігаємо ту саму боротьбу, коли підліток грюкає дверима і втікає у своєму авто або коли чоловік і дружина сваряться через гроші, або коли стара жінка відмовляється переїжджати до шпиталю. Усі ці випадки об’єднує бажання керувати власним життям – і життям усіх інших, якщо випаде така нагода. Сила цього потягу буває різною, як ми побачимо, але він тою чи іншою мірою мотивує нас усіх.
Очевидно, прагнення до контролю зароджується вже в перші години після народження. Дослідження, присвячені новонародженим, свідчать, що вони зазвичай «просяться» до людей, що їх оточують у перший чи другий день життя. Я маю на увазі, що вони поводяться таким способом, який міг би схилити опікунів заспокоїти їхні потреби. Деякі будуть вдосконалювати цю техніку в подальші роки.
Навіть зрілі дорослі, які мусять знати що і як, зазвичай беруть участь у змаганні за владу з іншими людьми. Це явище виникає щоразу, коли стикаються людські інтереси, але особливо воно поширене в сім’ях. Чоловіки, дружини, діти, брати й сестри, свояки й батьки – усі вони мають схильність маніпулювати іншими. Просто дивовижно спостерігати, як вони штурхають, смикають і скручують одне одного. Фактично, я виявив шістнадцять методів, які застосовують для здобуття влади в житті іншої особи. Можливо, вам спадуть на думку інші підходи, коли ви прочитаєте подальший список:
- Емоційний шантаж: «Роби, що мені до вподоби, бо я дуже розгніваюся і зіпсую тобі нерви».
- Спонукання до вини: «Як ти міг вдіяти це зі мною, після всього, що я зробила для тебе?»
- Божественне одкровення: «Бог сказав мені, що ти маєш мене слухати».
- Позбавлення фінансової допомоги: «Роби, що мені до вподоби, бо я не оплачуватиму рахунків».
- Хабар: «Роби, що мені до вподоби, і ти не пошкодуєш про витрачений час».
- Сила і влада: « Замовкни і роби те, що я кажу!»
- Приниження: «Роби те, що мені до вподоби, бо я засоромлю тебе вдома і на людях».
- Вічна недуга: «Не розчаровуй мене. Чи ти не бачиш, що я недужий?»
- Допомога збоку: «Твій любий батько (або матір) погодився б зі мною».
- Погрожування зрадою: «Роби те, що мені до вподоби, бо я знайду когось іншого».
- Своякові хитрощі: «Роби те, що мені до вподоби, і я буду добра з твоєю любою матінкою».
- Спокушання: «Я запропоную тобі те, від чого ти не зможеш відмовитися». Або, як Мей Вест сказала Кері Ґранту: «Чого б тобі не заскочити до мене?» Вона також говорила, що була чистою як сніг, але скотилася.
Особливі методи, які застосовують підлітки:
- Підліткове залякування: «Дай мені спокій, бо я встругну дурну підліткову штуку» (самогубство, наркотики, пияцтво, автомобільна аварія або подорож автостопом до Сан-Франциско).
- Відмова вчитися: «Дозволь мені робити те, що мені до вподоби, бо я постараюся, щоб мене вигнали з Середньої школи Вудро Вілсона.
- Дітородні дурощі: «Роби те, що мені до вподоби, бо я приведу тобі немовля!» (Від цієї погрози замикає кожен нерв у тілі батьків).
- Заспокоєння: «Роби те, що мені до вподоби, і я не буду більше ускладнювати твоє тривожне життя».
Маніпуляція! У цій грі кількість учасників не обмежена, і відбувається вона безпосередньо на приватній території вашої оселі. Її мета – здобуття влади над іншими гравцями, як ми вже бачили. Знаю, батьків не здивує те, що діти можуть виявити неабиякий талант у владних іграх. Саме тому батькові і матері вкрай важливо враховували цю рису, коли вони тлумачитимуть дитячу поведінку. Під поверхневими проблемами, які нібито спричиняють конфлікти між поколіннями, лежить ще один пласт мотивації. Скажімо, коли трирічна дитина бігає в супермаркеті, дев’ятирічна відмовляється прибирати у своїй кімнаті, дванадцятирічна далі залякує свого маленького братика або шістнадцятирічна курить цигарки і п’є горілку, це слід вважати особистою претензією на владу. Така бунтівлива поведінка зазвичай відображає не лише бажання робити щось заборонене. Вона є радше виявом незалежности й самоствердження. А також зневагою до влади дорослих, і в цьому полягає її важливість для нас.
Серйозне змагання за владу починається тоді, коли дітям минає 12-15 місяців. Деякі починають ще раніше. Якщо ви коли-небудь бачили малу дитину, яка простягає руку до електричної вилки або кнопки телевізора, поки матір кричить «ні!», то це була мить раннього змагання за владу. Мабуть, що на цій стадії цей процес не свідомий, однак згодом він таким стане. Я переконаний, що вольова дитина віком три і більше років схильна кидати виклик матері або батькові щоразу, коли переконана у своїй перемозі. Вона старанно вибере зброю і арену, на якій відбуватиметься боротьба. Я називаю ці арени «бойовищами дитинства». Погляньмо на нові битви під Геттісберґом, Сталінградом і Ватерлооо, що ввійшли в сімейну історію.