Ми говорили про основні мотиви людської поведінки та про те, як вони впливають на прийняття рішень під час “критичної декади”. Наразі ми вже виключили (сподіваюся) одну потенційну життєву мету, а саме – заробляння грошей. Розгляньмо тепер иншу силу, яка має величезний вилив на те, що діється у світі. Маю на увазі боротьбу за владу. Її прагнення з давніх-давен є невід’ємною складовою частиною історії людства, а своїм корінням це бажання людини сягає далеко в минуле.
Дитина віком від півтора року до трьох є талановитим диктатором. Він або вона обожнюють панувати над різними предметами, а також ламати, нищити, мочити й навіть їсти їх. Біл Косбі колись сказав: “Дайте мені двісті дворічних дітей, і я завоюю світ”.
Це правда. Милі й чарівні немовлята водночас можуть бути страшними деспотами. При цьому вони щиро довіряють навколишньому світові й люблять його.
Пам’ятаю історію про одного трилітнього малюка, який у момент, коли почався землетрус, сидів на горщику. Побачивши, що б’ється посуд і перевертаються меблі, хлопець нахилився до матері й запитав:
– Що я такого зробив, мамо?
На його думку, це було цілком логічне запитання. Якщо сталося щось важливе, він мусив бути за це відповідальний.
Така впевненість притаманна дітям упродовж кількох років, у чому ми ще матимемо змогу переконатися. Саме в той час їм може забракнути почуття власної вартости й почуття безпеки, що згодом нерідко призводить до виникнення одного з найнеприємніших явищ підліткового віку – почуття власної неспроможности. Одна мати сказала мені, що з її тринадцятилітньою дочки щодня насміхалися в школі. Вона розповідала, як її дочка прокидалася на годину раніше, ніж треба, лежала й думала про те, як їй цього дня поводитися, щоб не зазнати принижень. Мільйони підлітків почуваються так само, як вона.
Инші підлітки шаленіють від люті через те, що вдома керують батьки. Такі діти становлять меншість серед ровесників, вирішальне слово ніколи не є за ними, їм заборонено їздити на авті, вживати алкоголь, займатися сексом, а також розпоряджатися власним життям – хіба що вони повстають проти цих правил. Деякі з-поміж них ненавидять таку ситуацію й не годяться з нею. Це приводить до відомого всім результату – до бунту. Його мета – захопити владу. Вони не хочуть чекати, коли здобудуть її в природний спосіб, досягши повноліття. Однак часто ті, які позбулися контролю над собою, ще не ставши дорослими, допускаються трагічних помилок.
ЗВ’ЯЗОК МІЖ ВЛАДОЮ Й ДОРОСЛІШАННЯМ
Неможливо зрозуміти стосунків, які панують у підлітковій спільноті, не зрозумівши ролі влади у взаєминах між людьми. Ще недавно ти був одним з них, тож повинен знати, що в цьому середовищі панує суперництво. Воно немовби є душею й серцем цієї системи. І виявляється, певна річ, у різних формах. Наприклад, щоб добитися домінування в середовищі дівчат, треба вирізнятися фізичною красою й привабливістю. Це – найефективніший спосіб. Дуже вродлива жінка має таку велику владу, що перед нею тремтять навіть чоловіки. Вона панує в навчальному закладі як королева і, справді, зазвичай отримує титул, який начебто натякає на цю владу, є її відображенням: Королева серед випускниць, Королева всіх шкіл, Королева солодощів, Королева футболу, Королева полонезу тощо. Те, як вона використовує своє становище серед ровесників, вражає соціологів.
А для хлопців забава у владу має набагато серйозніше значення, ніж для дівчат. “Гангстери” показують свою волю, знущаючись зі слабших. Пам’ятаю це зі шкільних часів. Тоді я не раз мусив битися лише для того, щоб захистити свою територію. Був тоді, однак, хлопець, з яким я не міг змагатися. Ми називали його Вбивцею. Він тероризував усе місто. Всі були впевнені, що Вбивця розчавить кожного, хто опиниться на його шляху. Я не перевіряв цього на власній шкірі, але одного разу ненавмисно мало не спровокував конфлікту з ним.
Коли мені було п’ятнадцять років, і я мав запальний характер, одного разу мало не закінчив свого радісного життя, так по-справжньому його й не розпочавши. Пригадую, що за день до того, як наша компанія вийшла зі школи, аби покидати сніжками в автомобілі, що проїжджали вулицею, над нашим містом пройшов снігопад. (Чи ти звернув увагу на те, як ми проводили перерви в той час?). На великій перерві я вибіг на вулицю й побачив Убивцю, який їхав своїм шевроле 1934 року, що ледь тримався купи. То була купа брухту зі шматком картону, вставленим замість скла у вікно біля водія. Вбивця повирізав у картоні дірки, щоб бачити дорогу, коли повертатиме ліворуч. Можна було навіть помітити, як уважно він дивиться, перш ніж повернути. Але якщо закрити ці дірки, він зовсім не бачив, що діється ліворуч від автомобіля, – на моє щастя. А я стояв саме з того боку з великою сніжкою в руці – і в голові в мене зродилася дуже кумедна й дурна ідея.
Якби ж я міг повернути час назад і дати собі добру пораду, то сказав би: “Не роби цього, Джеймсе! Бо твоє приємне життя може закінчитися просто на цьому місці. Вбивця вирве тобі язика, якщо кинеш у нього цією сніжкою. Просто поклади її й іди на урок. Благаю тебе, синку! Якщо ти програєш, програю і я!” На жаль, ніхто не дав мені такої поради, а я не усвідомлював, яка небезпека мені загрожує, – і з усієї сили кинув снігову кулю. Вона долетіла до цілі якраз у той момент, коли Вбивця проїжджав повз мене, й поцілила просто в картонне вікно. Розлетівшись на шматки, мабуть, боляче вдарила його в лице, бо автомобіль почав крутитися на дорозі, як дзиґа. Врешті виїхав на бордюр і зупинився неподалік шкільної будівлі.
Вбивця вискочив з машини. Він був готовий убити кожного (тобто мене!). Ніколи не забуду, як він виглядав. Його обличчя було обліплене снігом, а з волосся в нього звисали бурульки льоду. Перед моїми очима промайнуло все моє життя, і я спробував розчинитися в натовпі.
“Треба рятуватися!” – подумав тоді.
Мене врятувало те, що Вбивця не міг зорієнтуватися, де шукати винуватця. Ніхто не сказав йому, що то я кинув сніжкою. Повірте, мені теж не хотілося добровільно виходити перед строєм. Я пішов геть, наче нічого й не сталося, хоч той страх, який я пережив, і так залишив свій відбиток у моїй душі. До сьогодні мене переслідують страшні сни, пов’язані з тим випадком. Мені сниться, як я вбігаю в шкільний будинок одразу після дзвінка. А за дверима стоїть Убивця з рушницею. У нього все ще сніг на обличчі. (Вбивце, якщо ти читаєш цю книжку, то, сподіваюся, ти вже не злостишся. Адже ми були тільки дітьми, розумієш? Без образ, добре? А як авто?)