Молитва скрухи і вдячности

Скруха й вдячність народжуються на фундаменті правди. Подвійної правди – про Бога і людину. Про цю подвійну правду говорив Ісус, звертаючись до св. Катерини із Сієни: Чи ти знаєш, хто ти і хто Я? Якщо ти це зрозумієш, то будеш щасливою. Ти – та, якої нема; Я, навпаки, – Той, хто є. Якщо душа твоя зрозуміє це, жоден ворог не зможе тебе ошукати, ти обминеш усі його пастки й ніколи не дозволиш собі речей, що суперечать заповідям Божим, легко одержиш будь-яку благодать, усю правду і все світло[1].

Ці слова Ісуса відкривають правду про нашу слабку віру. У Його присутності ти переймаєшся різними проблемами, думаєш, як їх розв’язати. У такій молитві відчувається якийсь фальш, бо, стоячи на колінах перед Богом, ти просиш у Нього неможливих речей, переймаєшся різними проблемами. Так, ніби ти – сам Бог і маєш сам усе розв’язувати. Але ти той, якого немає.

Якщо б ти жив цими словами Ісуса, то в Його присутності завжди перебував би в дусі скрухи й вдячности. У тій самій присутності, яка реалізується в святих таїнствах, водночас наповнюючи своєю міццю світ і керуючи подіями. Керуючи ними або даючи на них дозвіл, бо це Він єдиний Володар світу. Якщо б замість того, аби перейматися проблемами – які з висоти твого п’єдесталу видаються такими страхітливими – ти став, як митник, чи керувався б словами, які шепоче тобі св. Бонавентура про невдячність як причину всілякого зла, то з’ясувалося б, що ти можеш випросити в Бога все. Можливо, необов’язково так, як диктує тобі егоїзм, але глибина твоєї скрухи й глибина вдячности, напевне, порушили б звичний хід історії – твоєї чи твоїх близьких, а може, й усього світу.

Але ти ніяк не повіриш у міць скрухи і вдячности. Оце і є ті гріхи нехтування (на жаль, такі часті) – нехтування духа скрухи й вдячности як основної життєвої позиції, що відкриває тебе на могутність милосердного Бога. А ці дві опори, досягаючи потрібної глибини, здатні відкривати тебе на безмежну силу Божого милосердя. Якщо б ти зробив звернення Ісуса до св. Катерини програмою свого життя, якщо б намагався жити Його словами так, як вона, то ти швидко дійшов би до поєднання з Богом. Так, як це зробила св. Катерина. Ісусові слова підкреслюють, як надзвичайно важливо ставати в правді – правді про всемогутність і єдине панування Бога, а також про ницість того, хто живе не сам по собі, бо Господь Своїм актом Творця постійно спричиняється до його існування.

Яка ж сила прихована в цих словах Ісуса! Він обіцяє св. Катерині, що ніколи не дасть їй завести себе на стежку невірности волі Божій, що вона легко одержить будь-які ласки, сповнені правди й всього світла. Нас зворушують слова Христа про страх Божий, про важливість покори на фундаменті правди й про заклик жити тільки Богом, ТИМ, ХТО Є. Ось ти керуєш автомобілем і хочеш визнати цю правду, про яку Ісус нагадав св. Катерині із Сієни. Як це можна зробити? Якщо стан дороги дозволяє, спробуй пам’ятати, щоб одна рука була незайнята, готова до жебрання. Так, одна рука міцно тримає кермо, а та, що готова жебрати, хоч і виконує необхідні рухи ручкою коробки передач, має порожню долоню, яка допомагає тобі перейнятися духом скрухи і вдячности.

Господь має багато способів скрушувати пиху водія. Досить миті неуважности, і ти можеш спричинитися до чиєїсь смерти, а потім і сам постраждати від наслідків. Тому, коли сидиш за кермом, не так вже й важко прагнути скрухи й вдячности. Визнавати, що ти нищиш благодать, що робиш помилки, дякувати, що уникнув нещасного випадку.

Ти міг би постійно перебувати в дусі скрухи і вдячности, у прагненні жити в правді, а також у розумінні, що ти є тим, якого немає, і стоїш перед лицем ТОГО, ХТО Є. Проте часто тобі важко зробити те, що потрібно; тобі здається, що це виходить за межі можливого. Якби ж ти цим скористався! Якби студент, який пише магістерську працю, справді бачив, що він нездатен сам її написати, він би досить легко однією рукою писав, а иншою молився. Ця друга рука була б простягнута, як у жебрака, який зі скрухою визнає своє зло й довірливо благає Бога про милосердя. Разом із тим, студент дякував би за кожну милостиню, за кожну благодать, яку він отримує від Бога і завдяки якій його магістерська праця поволі посувається вперед. Студент дякував би за кожну написану літеру, за кожне слово й речення, за кожну думку – за постійну турботу єдиної Любови.

Дві опори – скруха й вдячність – ставлять нас на ґрунт правди: ми ті, яких самих по собі немає, а Бог – це ТОЙ, ЯКИЙ Є. У світлі правди про різноманітні щоденні справи (миття посуду, прибирання чи готування їжі) ми каялися б, що так мало відкриваємося на благодать і дякували б Господу за те, що Він про нас дбає, що нам прощає. Часто їжа під час готування пригоряє чи не смакує, бо ти мав забагато пихатої віри в себе й забув про скруху, про вдячність. Цей стан має особливе значення в стосунках із людьми. Хочеш бути для них передавачем благодати? Тоді визнай, що ти той, якого немає, визнай зі скрухою своє зло й дякуй за кожну отриману благодать. Тоді Бог зможе роздавати через тебе Свої найцінніші дари.


[1] Пор. слова духовного керівника св. Катерини з Сієни бл. Раймунда з Капуї.

Попередній запис

Вдячність, яка притягає благодать і очищає душу

Наступний запис

Усе приписувати Богові