Місію ознайомлення дитини з християнською вірою можна порівняти з перегонами трьох людей. Перша – це твій батько, який немовби біжить доріжкою, тримаючи естафетну паличку, що символізує Євангеліє Ісуса Христа. У відповідний момент батько передає естафетну паличку тобі, і ти починаєш свою подорож тією самою доріжкою. Згодом настає час, коли ти повинен передати естафетну паличку до рук своїх дітей. Кожен досвідчений суддя зазначить, що виграш чи програш залежить від передачі естафетної палички. Дуже важливо, аби фіаско не сталося через промах чи прорахунок. Палиця рідко падає позаду на доріжку, коли бігун міцно її тримає. Якщо станеться промах, то, ймовірно, під час передачі між представниками різних поколінь!
Згідно з християнськими цінностями, якими я керуюсь у своєму житті, найбільшою ціллю є передати символічну паличку – Євангеліє – надійно в руки дітей. Безперечно, я хочу передати її якнайбільшій кількості людей і присвячую життя служінню сім’ям, які спрямовує до мене Бог. Проте, у першу чергу моє основне завдання – євангелізувати власних дітей. Як сказав мій батько, все інше зійде нанівець порівняно з цим палким бажанням. Поки мої син та дочка не вхопляться за віру та не візьмуть її з собою, наскільки швидко вони бігтимуть, уже не матиме такого великого значення. Перетин фінішної лінії без палички в руці виглядатиме беззмістовним.
Важливість цієї місії примусила Ширлі та мене молитися за наших дітей ще до їхнього народження. Мало того, з жовтня 1971-го до початку 1978 року я присвячував один день на тиждень посту та молитві за добробут наших дітей. (Потім Ширлі перебрала цю відповідальність на себе і робить це досі). Це зобов’язання спричиняє необхідне усвідомлення нашої потреби в божественній допомозі при виконанні цієї важливої місії – батьківського обов’язку. Ми не навчимося цього з книжок, жоден чоловік у світі не має достатньої мудрости гарантувати те, що стане досконалим батьком. Є багато речей, які не підвладні нам – надто багато виявів поганого впливу, і саме вони перешкоджають сприйняттю християнського послання. Тому ми присвячуємо час молитві, тиждень за тижнем, викладаючи свої прохання:
«Господи, ми знову перед Тобою. Ти знаєш, що нам потрібно ще до того, як ми Тебе просимо, дозволь звернутися до Тебе ще раз. Коли Ти прислухатимешся до всього того, про що благали впродовж всіх цих років… про здоров’я, наше служіння і добробут тих, кого любимо… будь ласка, постав це прохання під номером один у списку: зроби так, щоб наша маленька сім’я була разом, коли ми стоятимемо перед Тобою в Судний День. Згладь наші батьківські помилки та промахи та перешкоджай впливу злого світу, здатному підірвати віру наших дітей. І особливо, Господи, ми просимо Твого втручання, коли наші син чи дочка стоятимуть на роздоріжжі, вирішуючи: іти християнською стежиною чи ні. Тоді нас не виявиться поруч, і ми щиро просимо бути там Тебе. Пошли їм впливового друга чи лідера для допомоги у виборі правильного шляху. Вони були Твоїми до народження, і зараз ми віддаємо їх Тобі з вірою, знаючи, що Ти їх любиш навіть більше за нас. Саме для цього ми присвятили цей день посту та молитві».
Бог не лише почув цю молитву, але Він благословив її так, що ми навіть не очікували. По-перше, спільний проект із Ширлі зблизив нас, а також зблизив нас із Богом. По-друге, піст щотижня допомагав не забувати про систему наших пріоритетів. Дуже важко забути про свої найважливіші цінності, якщо один день на тиждень концентруєшся на цьому. І врешті – це є найважливішим – діти бачать виявлення послуху кожного четверга, і це також впливає на них. Подібні розмови, які ви почитаєте нижче, трапляються в період критичних років дитинства.
– Чому ти сьогодні не вечеряєш з нами, тату?
– Сьогодні вівторок і я пощу.
– А що означає постити?
– Ну, це коли християни не їдять протягом деякого часу і моляться. Це спосіб просити Бога про благословення чи виявлення своєї любови до Нього.
– Про що просиш ти?
– Ми з мамою молимося за тебе та братика. Ми просимо Бога спрямовувати і допомагати вам у житті; ми хочемо, щоб Він допоміг вам обрати професію і зустріти добрих дружин, якщо на те Його воля. Ми також просимо Його іти з вами кожного дня по життю.
– Ви, напевне, нас дуже любите, якщо постите та молитеся так.
– Ми вас дуже любимо. Але Бог любить вас навіть більше.
Я вважаю, є й інше пояснення, окрім турботи про духовний стан наших двох діточок. Мене вчили, що Джордж Мак-Клускі, прадід по маминій лінії, ніс подібну ношу до останніх днів свого життя. Він присвячував час із одинадцятої до дванадцятої щодня молитві про заступництво для своєї сім’ї.
Проте він не лише просив Бога благословити дітей; він просив за покоління, яке ще не народилося. Прадід молився за мене.
Наприкінці життя цей чоловік проголосив: Бог пообіцяв йому щось надзвичайне. Бог запевнив: кожен член його сім’ї протягом чотирьох поколінь буде християнином, навіть той, який ще не народився. Він помер, а ми успадкували цю обіцянку.
Саме я представляю четверте покоління прадіда, і тому його обіцянка має для мене неабияке значення. Вона здійснилася в дуже своєрідний спосіб. Мак-Клускі з дружиною віддано служили церкві, до якої належали. Вони народили двох дочок, одна з яких стала моєю бабусею, а інша – тіткою. Ці дівчата вийшли заміж за хлопців того самого віровизнання, що й батьки. Вони народили хлопця і чотирьох дівчаток, одна з яких стала моєю мамою. Всі дівчата обрали чоловіків того самого віровизнання, так само і хлопець. Тоді з’явилося моє покоління. Кузен Г. Б. Лондон та я були старшими, ми разом вчилися в коледжі і жили в одній кімнаті. Ще на першому семестрі першого року навчання кузен заявив: Бог покликав його служити (вже здогадалися) у тій самій вірі, що і прадід. І повірте, мене це змусило замислитися.
Тепер я належу до першого, але не єдиного покоління з часів мого прадіда, покликаного до служіння в надзвичайний спосіб. Але, зважаючи на ті сотні разів, коли я промовляв до людей, говорячи про Євангеліє Ісуса Христа і його значення в сімейному житті, хочу запитати: «Яка ж відмінність між поколіннями?» У Бога є чудовий спосіб впровадження Своїх цілей у наші життя. Часом я сидів у великій церкві в очікуванні промови і відчував присутність старця… Здавалося, він до мене посміхався.
Незважаючи на те, що прадід вже давно помер, за рік до мого народження, він все ще є найбільшим джерелом натхнення. Так дивно, що молитви цього чоловіка, промовлені більш як п’ятдесят років тому, збереглися для чотирьох поколінь і впливають на моє життя сьогодні. Це сила молитви та джерело надії та оптимізму. Не кажіть мені, що Бог помер… чи що Він не шанує Своїх заповідей. Джордж Мак-Клускі та я знаємо: Він живий!
Чоловіки з моєї родини успадкували духовну спадщину, яка є ціннішою за будь-які грошові накопичення. І я зроблю все для її збереження заради своїх дітей. Більшого покликання на землі немає.