Вперше це сталося зі мною в 1969 році, саме тоді коли я писав «Наважитися на дисципліну». Я жив у шаленому темпі, виснажуючи себе працею, аналогічно до будь-якого іншого знайомого чоловіка. Я відповідав за молодь у своїй церкві, працював у напруженому графіку. Додалося вісім чи десять «неофіційних завдань», і це не враховуючи ставки на медичному факультеті та в дитячій лікарні Лос-Анджелеса. Якось я навіть працював сімнадцять вечорів поспіль і, відповідно, вчасно не потрапляв додому. Наша п’ятирічна донька стояла та плакала у дверях, коли я ішов вранці на роботу, знаючи, що, можливо, не побачить мене аж до сходу сонця наступного дня.
Незважаючи на те, що все це сприяло появі перспектив на роботі й покращанню фінансового становища, мій батько не був у захваті. Тато бачив шалений темп мого життя і відчував обов’язок висловити свою стурбованість. Якось, під час польоту з Лос-Анджелеса до Гаваїв, він скористався нагодою написати довгого листа. Цей лист дуже сильно вплинув на моє життя. Я зацитую один особливо проникливий абзац:
«Дана (він мав на увазі нашу дочку) росте в аморальному світі, гіршому, ніж той, в якому народився ти. Я дійшов висновку: найбільшою оманою буде сподівання, що наші діти стануть набожними християнами лише завдяки прикладу рідних чи що вони дійдуть до прийняття християнської віри іншим шляхом, ніж за допомогою батьківської молитви та віри. Але така молитва вимагає часу, часу, який вони віддають не на вівтар кар’єрних амбіцій. Якщо ти тут схибиш, то звичайний успіх на роботі насправді зійде нанівець».
Ці слова, написані без звинувачень та образ, стали для мене громом з ясного неба. У цих словах прихована споконвічна правда. Тепер набагато важче навчати справжніх цінностей, ніж колись, через відмову від християнських принципів у нашій культурі. До того ж, існує багато думок, які суперечать основам християнства. Ось чому з’явилося покоління молодих людей, які відмовилися від стандартів моралі Біблії.
Дослідження відображають постійне зростання розбещености серед підлітків та молоді. Наприклад, в американському журналі «Дитячі хвороби» наведено статистичні дані: з 677 старшокласників (сьомі, восьмі та дев’яті класи) в Індіянополісі, які за фінансовим станом належать до класу нижче від середнього, 55 відсотків мали сексуальні стосунки. Більше ніж 50 відсотків хлопців отримали такий досвід у віці до тринадцяти років, а понад 50 відсотків дівчаток – до шістнадцяти.
Зацитую книгу Джоша Макдавела «Міти про сексуальне виховання»: «Дослідження Національної академії наук у 1987 році засвідчили, що “у дівчаток змінилися погляди. З 1971 по 1982 рік співвідношення неодружених дівчат віком від 15-19 років, які мали сексуальні стосунки, зросло з 28 відсотків до 44”».
У такому світі виростають наші діти. Ми повинні зробити все можливе, щоб супроводжувати їх замінованим полем підліткового віку.
Емоційний вияв мого батьківського самовдоволення обірвала друга думка листа батька. Саме він допоміг зрозуміти, що мати та батько здатні любити та вшановувати Бога й одночасно систематично не забувати про своїх дітей. Можна відвідувати церкву тричі на тиждень, бути членом церковного комітету, щороку збиратися на природі, платити десятину, робити все згідно з релігією, однак забувати передавати основи християнства наступному поколінню.
Я розмовляв із не одним десятком батьків, чиї діти виросли та одружилися.
«Ми думали, що діти успадкували нашу віру та переконання, – скаржилися вони, – але помилялися».
Прошу батьків, діти яких ще належать до перехідного віку повірити в слова мого батька: «Найбільшою оманою буде сподівання, що наші діти стануть набожними християнами лише завдяки прикладу рідних чи що вони дійдуть до прийняття християнської віри іншим шляхом, ніж за допомогою батьківської молитви та віри».
Якщо ви сумніваєтесь у правдивості цього твердження, я пропоную почитати розповідь Ілія в 1 Самуїла 2-5. Там ідеться про священика та слугу Господнього, який не навчив дисципліни своїх дітей. Він був дуже заклопотаний, «працюючи в церкві», і не мав часу бути господарем у своєму власному домі. Його сини виросли злими молодими людьми, на яких зійшло покарання Бога.
Я зрозумів: служіння Ілії було недостатнім, щоб компенсувати свій провал удома. У словах свого батька я знайшов підтвердження цього. Самуїл, святий божий чоловік, який упродовж життя був баштою духовної сили, виховувався в домі Ілії. Він бачив, що Ілія систематично нехтував дітьми, однак Самуїл не був ідеальним сім’янином також! Це була гірка правда. Якщо Бог не удостоїв чести гарантувати спасіння дітям Самуїла, хіба Він зробить щось більше для мене, коли я не справляюся зі своїми обов’язками?
Наділивши духовними обов’язками та відповідальністю, Господь також дав мені величезний тягар, пов’язаний із опікою над двома дітьми. Я його несу до сьогодні. Часом це стає нестерпним, і я прошу Бога забрати цей тягар із моїх плечей, незважаючи на те, що ці емоції не мають нічого спільного з щоденними проблемами та тривогами. Наші діти, вочевидь, є здоровими і дають собі раду в житті (на сьогодні обоє, Дана та Раян, навчені пристрасно розділяти Господню любов із іншими). Важкість мого тягаря безпосередньо пов’язана з усвідомленням: перетягування каната є боротьбою за серце та розум кожної дитини на землі, включно з тими двома дорогими мені дітками. Сатана обмане та знищить їх, якщо йому надати таку можливість, до того ж, незабаром саме їм обирати шлях для майбутнього.