Притча про милосердного самарянина є однією з найбільш провокативних притч Ісуса. Незадовго до того Він розпочав зі Своїми учнями подорож до Єрусалиму і зустрів законовчителя, з яким веде бесіду про те, як успадкувати життя вічне. Цей учитель думає випробувати Його в одному із найпоширеніших питань: яка заповідь Закону є найважливіша, вирішальна для отримання вічного життя? Ця ситуація навіює притчу про милосердного самарянина, котра прояснює заплутані стосунки між Законом та його головною суттю:
«І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути? Він же йому відказав: Що в Законі написано, як ти читаєш? А той відповів і сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. Він же йому відказав: Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити.
А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: А хто то мій ближній? А Ісус відповів і промовив: Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього.
А другого дня, від’їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся. Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам? А він відказав: Той, хто вчинив йому милість. Ісус же сказав йому: Іди, і роби так і ти!» (Лк. 10:25-37).
Найважливіша із заповідей
Серед різних релігійних груп Палестини в часи Ісуса, схоже, обговорювалися два головні питання стосовно Закону Мойсея: яка заповідь є найважливішою? І хто є тим ближнім, якого треба любити? Оскільки законів розмножилося дуже багато, то необхідно було дійти до головної квінтесенції Закону. На іншій чаші терезів були політичні суперечки між різними групами, включно зі самарянами, через які потрібно було визначити, ким є ближній, якого треба любити. Чи це людина, яка належить до того ж релігійного руху, чи достатньо, що вона все-таки розділяє віру в єдиного Бога, як от самарянин? Тож навіть якщо запитання законовчителя є упередженим, оскільки він намагається загнати Ісуса в пастку, воно все ж відображає дискусію серед представників різних рухів Палестини.
Перша частина розмови підводить до питання: і попри збільшення кількості законів, законовчитель та Ісус сходяться на тому, що любов до Бога і до ближнього є необхідною умовою для успадкування вічного життя. Законовчитель пригадує в цій відповіді уривок з Книги Второзаконня 6:5 і Левита 19:18, щоб об’єднати любов до Бога і до ближнього.
І в цей момент законовчитель ставить найбільш підступну пастку: хто є тим ближнім, якого треба любити? Брат, родич, друг, чужинець чи навіть ворог? Чи можна вважати ближнім того, хто нехтує любов’ю до Бога? Вибудовуючи майстерну стратегію, Ісус узгоджує притчу про милосердного самарянина з двома заповідями: Він говорить про заповідь любові до ближнього, так, щоб включити в неї любов до Бога, не називаючи її.