Одностайність характеризувала лише перші роки Єрусалимської Церкви, яка теж була матірною церквою. Та невдовзі в ній виник поділ між «елліністами» і «євреями», що мало чималий вплив на подальші поділи. Тому християнство початків конфігурується для типового плюралізму на різних рівнях, що його більше уподібнює до симфонії, як до пісні на один голос. Однак, не варто вбачати в цьому обмеження: якщо розмаїтість не перетвориться в поділ, як у Коринті (див. 1Кор. 1-4), то вона є живим знаком безконечної Божої мудрости (див. Еф. 3:10), невичерпного Христового таїнства: reductio ad unum було б його правдивим зубожінням.
Тому неможливо відтворити одну гомогенну лінію розвитку з 30 року (ймовірна дата смерти Ісуса), беручи за крайню межу цього дослідження або правління Траяна (98-117), або кінець II Юдейської війни за Адріяна (у 135). У цей період, принаймні до укладання Послання до Ефесян (ймовірно в 80 роках), ще не існує поняття «Церкви» як єдиного й універсального об’єднання християн. Існують, натомість, різні Церкви, по-різному побудовані, хоч і поєднані єдиною вірою в Ісуса з Назарету, визнаного Месією, Господом і Спасителем. Нам, отже, належить слідкувати за розвитком первісного християнства, йдучи різними шляхами, що їх перейшло Євангеліє в різних географічних середовищах центрально-східного Середземномор’я. Спершу, однак, приглянемося до найважливіших постатей, що мали вирішальну роль у самому Євангелії.