Якщо читачі дозволять, то я розповім про ще одну дитину, життя якої дуже подібне до багатьох сімей на Заході. Я чекав на результати кардіограми батька в лікарні, після того, як у вересні в нього стався серцевий напад. Там, у залі очікування, мою увагу привернув журнал «Американка». (Напевне, я прагнув відпочити, якщо звернув увагу на подібне видання).
Я відкрив першу сторінку і відразу побачив статтю чотирнадцятилітньої дівчинки, на ім’я Вікі Краша. Публікація подавалася в розділі «Від читачів». Ось що написала Вікі:
Інколи так стається в житті
Батьки розлучилися, коли мені було десять років. Батько повідомив про це першим, бо саме він був моїм улюбленцем. [Зауважте, що Вікі не стверджує: «Я була його улюбленицею»].
– Сонечко, знаю, що останнім часом тобі нелегко, і не хочу ускладнювати ситуації. Але мушу дещо тобі сказати. Сонечко, ми з мамою розлучилися.
– Але, татку…
– Знаю, що ти цього не хочеш, але нічого не вдієш. Ми з мамою не можемо вжитися разом. Я вже зібрав речі, і мій літак відправляється за пів години.
– Але, татку, чому ти їдеш?
– Ну, сонечко, ми з мамою не можемо жити більше разом.
– Так розумію, але чому ти мусиш їхати з міста?
– О, ну, є одна людина, яка чекає на мене в Нью-Джерсі.
– Татку, а я тебе ще побачу?
– Безперечно, сонечко. Ми щось придумаємо.
– Але як? Ти ж житимеш у Нью-Джерсі, а я – у Вашингтоні.
– Може, мама дозволить, щоб ти перебувала зі мною два тижні влітку та стільки ж часу взимку.
– А чому не частіше?
– Думаю, вона і так відкине те, що я тільки-но запропонував, і погодиться на набагато менше.
– Ну, але можна спробувати її вмовити.
– Так, сонечко, ми подумаємо, як це зробити трошки пізніше. Мій літак за двадцять хвилин, і негайно треба їхати до аеропорту. Зараз я беру свої речі, а ти ідеш до своєї кімнати. І жодних прощань.
– Гаразд, татку. До побачення. Не забудь писати.
– Не забуду. До побачення. Тепер іди до своєї кімнати.
– Добре. Татку, я не хочу, щоб ти залишав нас.
– Знаю, сонечко. Але я мушу.
– Чому?
– Ти цього не зрозумієш, маленька.
– Я зрозумію.
– Ні, ти не зрозумієш.
– Ну добре. До побачення.
– До побачення. Нумо швиденько до своєї кімнати.
– Добре. Ну, напевне, інколи так стається в житті.
– Так, сонечко.
Батько вийшов за двері і зник назавжди.
*
Вікі красномовно говорить від імени мільйонів американських дітей, які чули ці приголомшливі слова: «Сонечко, ми з мамою розлучаємося». У цілому світі чоловіки та жінки піддаються наступу ЗМІ, які закликають та спонукають до егоїзму, гонитви за імпульсивними бажаннями, незважаючи на благополуччя своєї сім’ї.
«Діти це переживуть», – переконують при цьому.
Засоби масової інформації немовби поширюють філософію 1970-их та початку 1980-их років «Я перший». Френк Сінатра розповів про це в пісні «Я зробив це по-своєму». Семі Девіс відобразив це у творі «Я буду собою». Роберт Рінгер написав «Знайти номер один», і новинка протягом сорока шести тижнів перетворилася на американський бестселер. У цьому контексті можна згадати «Вільні стосунки в шлюбі», «Розлучення по-творчому» та «Позбутися свого зашморгу» серед сотень інших бестселерів. Існують різні програми, що сприяють продажу такої самої гидотної продукції, пропагуючи її як засіб для психологічного оздоровлення.
Часом це виглядає благородно. Все розглядають як «вияв особистости», але насправді дії спрямовані до егоїстичної похоті. І коли така підступна філософія вкорінюється в систему цінностей, ми починаємо псуватися зсередини. Спершу це провокує незначний флірт із гріхом (можливо, з чоловіком чи жінкою – мешканцями Нью-Джерсі), після цього над нами панують пристрасть та незаконні сексуальні стосунки, далі прослідковуються обман і завуальована брехня, згодом сварки та безсонні ночі, сльози та страждання, ще згодом руйнується самооцінка, і все закінчується адвокатами та шлюборозлучними процесами й спустошливими слуханнями про опіку над дітьми. І з глибини цього вихору ми чуємо плач трьох зранених діточок – двох дівчаток та хлопчика – вони не оговтаються від подібного ніколи. «Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:15).
Щоб не видаватися занудним і навіть праведним, я розповів вам про свої слабкості. Я ніколи не мав позашлюбних стосунків і ніколи не буду мати, проте часто обділяв своїх дітей увагою. Зацікавлені прочитають про це в наступному розділі.