Саме так ми можемо розуміти Євхаристію, центральний жест життя Церкви: ти – в мені, а я – в тобі. Спільна трапеза є цілком відмінною від звичайної зустрічі, круглого столу чи конференції. Трапеза об’єднує присутніх завдяки стравам і напоям, які вони вживають. Трапеза це не тільки матеріяльний аспект, але й особливе урочисте перебування разом.
У Євхаристійній трапезі найпростіша людська реальність стає священною, а священне стає простим.
Єдиним хлібом, який дає нам Христос, є Він сам. Завдяки Йому ми всі символічно стаємо Його «тілом». Святий Авґустин неперевершеним способом висловив це так: «Нас прийнято в Його тіло, ми стаємо Його членами, перетворюючись на те, що прийняли».
Їжа і пиття символізують цілу людську сутність, залежну і нужденну. І не тільки ми приймаємо Христа в себе, адже й Бог приймає ціле наше тіло. Бог не примиряється з людьми без прийняття нашого тіла. Та лімфа, якою є життя Христа, наповнює потім ціле життя людей. Вражає надзвичайна тілесність цього всього: Ісус стає видимим у Церкві, бо ця спільнота людей робить Христа видимим і відчутним.
Усі обряди в Церкві дуже конкретні. Релігійний досвід християнина вкорінений у тілесному житті: народження і смерть, статеві стосунки і пожива, гріх і хвороба стають «таїнствами» для християн: це означає, що в цих типово фізичних видах діяльности Божа ласка виходить нам назустріч, торкається нас, зцілює і змінює.
Іван Богослов пише: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися. Життя об’явилось, і ми бачили його» (див. 1Ів. 1:1-2).
У своїй спільноті я доторкаюся до Бога, і в цій же спільноті Бог доторкається до мене. Саме тому неможливо уявити християнство без реальної участи в житті Церкви. Любов, яка дарує себе і яку ми зустрічаємо в Євхаристії, є джерелом справжньої християнської спільности.
Ісус так прагнув подарувати нам Себе, що став нашою поживою, і щоразу, коли ми споживаємо її, то і в нас народжується бажання стати даром для інших. Павло однозначно пише про це в Посланні до филип’ян: «Доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших» (Фил. 2:2-4). Ваші взаємини мають ґрунтуватися на тому, що ви поєднані з Ісусом Христом.
Єдине Слово
Однією з біблійних розповідей про первородний гріх людства є історія Вавилонської вежі: «І була вся земля одна мова та слова одні. І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там. І сказали вони один одному: Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо! І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно. І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі. І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто. І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі» (Бут. 11:1-9).
Ісус Христос прийшов зцілити рани гріха, тобто і рани Вавилона. Саме тому Євангеліє від Івана починається так: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ів. 1:1-5).
Ісус є Словом, єдиним і вирішальним, в якому всі ми можемо стати одним цілим. Це – єдине Слово, яке може надати сенс людській історії, вирішити всі непорозуміння. Це – перемога єдности над усім тим, що розділяє людство. Щоразу, коли воскреслий Христос з’являється серед учнів, Він каже: «Мир вам!».
«Не існує жодної універсальної мови чистої єдности, за винятком Христа, і ми не можемо дотепер знати, як треба вимовляти те Слово, яким є Христос. Ми говоримо різними мовами, і цілком логічно, що вони нам подобаються і ми боремося за їх виживання. Проте ми можемо зробити так, щоб те Слово, яким є Христос, наповнило й очистило наші мови, щоб ми прийняли той стиль, до якого нас кличе Євангеліє, щоб ми віднайшли ті слова, з яких розцвітає дружба» (Тімоті Редкліфф, Фокальний пункт християнства, 251).
Лише Церква має впевненість і гарантії, що вона оберігає це єдине живе Слово. Бог доручив Святе Письмо не окремим особам, а Церкві. Тому лише Церква може сказати нам, що є Божим Словом, а що – ні. І в часи сучасного Вавилона, коли кожен теоретизує для самозаспокоєння, трішки впевнености, яка «походить згори», – це дуже гарна річ.