«Нехай святиться Ім’я Твоє»

У молитві християнина знаходимо різні елементи, з якої складається молитва Сина Божого, Який стався людиною.

Першою реакцією кожної людини, яка стає перед Богом, Його красою, Його святістю, є благоговійний страх. Почуття, породжене не так страхом, як любов’ю: любов’ю, що поклоняється (1. Пригадайте собі Біхра). – Поклонятися – це визнавати: «Ти є Бог, Ти єдиний є Бог», схиляючись тілом і духом у внутрішній поставі, яку формують разом страх і любов, зачарування і радість (2. «Будеш поклонятись Господеві, Богові твоєму»). – З поклоніння народжується прослава. Людина нахилена випростується, щоб славити свого Бога, Його досконалість і Його великі творіння (3. «На хвалу Його слави!»). – Щоб скласти Йому подяку за Його захист і Його щедроти, а найбільше – за те, що Він є (4. Дякую за Тебе). – Ці розмаїті підходи досягають найвищої точки в духовній поставі, надзвичайно багатій, яка поєднує їх в одно і немов виходить з берегів: принесення себе в дар. Принесення себе в дар – у «жертві прослави» (5. У Роншані). – В цю жертву християнин вкладає все – минуле, теперішнє і майбутнє, тіло і душу, життя і смерть (6. Лист до Жана-П’єра). – Але, на відміну від неживих предметів, людина не приносить себе в жертву один раз і назавжди. Лише той приносить себе в дар Богові, хто не припиняє себе жертвувати Йому (7. Другий лист до Жана-П’єра). – Наша жертва любови – це повернення Господеві повноти життя, що її отримуємо від Його любови (8. Третій лист до Жана-П’єра). – Ще глибше, вона є участю в тому акті складання подяки, яка одвіку кидає Сина в обійми Отця (9. Четвертий лист до Жана-П’єра). – У святих потреба жертвувати себе Богові виражається в бажанні зникнути, але слід розуміти це правильно: це – палке бажання бути поглинутим Божою любов’ю так, як принесена жертва поглинається вогнем, що здіймається до неба (10. Атеїзм християнина).

Попередній запис

50. Veni! – Прийди!

Наступний запис

51. Пригадайте собі Біхра