“Не вбивай!”. Аборти

Коли в моїй Книзі життя ми дійшли до п’ятої заповіді, я подумала: нарешті матиму спокій, адже нікого не вбила. Але в очах Господа все виглядало зовсім інакше…

Якось моя подруга Естела звернулася до мене з такими словами: “Тобі уже тринадцять, а ти й досі не позбулася цноти… Це дивно”. Я була вражена її словами, адже моя мама завжди казала, що цнота – це дар, який дівчина може пожертвувати Богові, і що дуже важливо до одруження зберігати цноту. “А моя мама відвела мене до гінеколога, щойно в мене почалися місячні, і тепер я вживаю протизаплідні засоби”, – нахвалялася Естела.

Тоді я навіть не знала, що таке протизаплідні засоби, тож подруга пояснила мені, що це таблетки, які не дозволяють завагітніти, і зізналася, з якими чоловіками вже спала. У неї було багато хлопців та молодих чоловіків і вона стверджувала, що інтимні стосунки дуже приємні. А відтак запропонувала, що відведе мене в таке місце, де я зможу дечого навчитися. Мені було страшно, однак я таки пішла з нею і ще з кількома подругами до кінотеатру на показ порнографічного фільму. Але що, окрім сорому і відрази, могла відчути тринадцятилітня дівчина, у батьківському домі якої не було навіть телевізора?.. Коли ми дивилися порнографічні сцени, мені здавалося, що я потрапила до пекла, тож ледве досиділа до кінця сеансу.

Того ж дня пішла з мамою на Богослужіння, і поки мама молилася перед вівтарем, вирішила висповідатись, бо почувалася не найкраще. Сповідалася, як завжди, в одного й того ж священика, тож він знав усі мої гріхи напам’ять: була неслухняна, списувала домашні завдання, не виконала всієї хатньої роботи… Однак, коли я сказала, що втекла з дому, аби піти в кіно, священик обурився і мало не закричав: “Як?! Втекти з дому? Без відома мами піти в кіно?!” Я подумала: якщо він кричить через такі дрібниці, то що робитиме, коли довідається, який фільм я дивилася – хіба що мене поб’є, тож вирішила затаїти правду.

Відтоді диявол почав діяти в мені. Я зрозуміла, що можу вибирати: казати все священикові чи ні. Так почалося для мене святотатство сповіді. Я приймала причастя, хоч знала, що висповідалася нещиро. Це був початок моєї духовної смерті, а наприкінці свого життя я вже не вірила в існування диявола, і навіть вважала чеснотами деякі свої гріхи. Там, у потойбіччі, Господь показав мені, як я йшла, тримаючись за Його руку, коли ще була дитиною, яку велику довіру відчувала до Нього, і як мої гріхи віддаляли мене від Бога та Його спрямовуючої руки. Господь сказав мені, що кожен, хто негідно приймає Його Тіло і Кров, робить це на суд собі. У своїй Книзі життя я побачила, що дванадцятилітньою ще вірила в Бога і ходила в мамою на адорацію, а диявол через це лютував.

Але щойно почалося моє грішне життя, як у моєму серці оселився неспокій. Коли я сказала подругам, що мене мучить сумління і що я хочу піти до сповіді, вони здивувалися: “Ти що, з глузду з’їхала?! І перед ким ти сповідатимешся? Перед священиком, який має більше гріхів, ніж ти?”. У моїй душі почала точитися боротьба поміж тим, що говорили мої подруги, і тим, що я чула від моєї мами та що підказувало мені моє сумління. Аргументи подруг здалися переконливішими, тож я втратила бажання сповідатися взагалі.

Диявол виявився передбачливим: у 13 років він відсунув мене від сповіді і підібрав для мене товариство таких подруг, які вважали себе розумнішими за всіх батьків. Розмови про Бога в цьому товаристві вважалися недоречними, несучасними. Сучасним було усе корисне і приємне. Споживацтво, задоволення своїх потреб – ось що було для них сучасним.

Але я забула сказати, що тоді, над прірвою, коли я раптом почула голос Господа і всі демони пощезали, один таки залишився. Бог дозволив йому залишитися, бо то був демон гордині, яка оселилася в моєму серці і спричинялася до всіх інших гріхів. Саме цей демон тримав мене якнайдалі від сповіді і через те, що я померла в стані смертного гріха, мав право оскаржувати мене після смерті перед Господом. Адже за щораз, коли я грішила, боргувала дияволові за кожен свій гріх, тож він залишав чорне тавро на моїй, колись такій чистій і світлій душі, яку, через святотатство сповіді, Ісус вже не міг очистити й оздоровити.

Отож завжди, готуючись до Тайни сповіді, маємо просити Святого Духа і нашого Ангела-Охоронця, щоб просвітили наш розум, аби його темрява роз’яснилася. Бо диявол зумисне затемнює розум і переконує нас у тому, що ніякого гріха в наших вчинках немає і що не треба сповідатися у священика, бо він ще більш грішний, ніж ми, та й сама сповідь давно вже вийшла з моди. Власне так протягом тривалого часу думала і я, тож мені було зручніше взагалі не сповідатися.

Перший аборт моєї подруги Естели

Мені минуло тринадцять, коли завагітніла моя подруга Естела. “Але ж ти вживаєш протизаплідні засоби”, – здивувалася я. “Так, вживаю, але не допомогло”, – відповіла Естела. “І що робитимеш? Хто батько дитини?” – поцікавилась я, але відповіді на ці питання в моєї подруги не було. Сказала: “Не пам’ятаю, коли це сталося: чи під час прогулянки, чи на фестинах… Зрештою, повідомлю свого нареченого, що дитина його”.

У червні Естела з батьками поїхала на відпочинок, а коли повернулася, жодних ознак вагітності уже не було. Зате з жвавої, безтурботної дівчини моя подруга перетворилася на живий труп.

Як це не дивно, але жодна з нас, дівчат, не любила ходити на Богослужіння. Однак школа була при монастирі, тож відвідування Богослужінь було нашим неухильним обов’язком. Ходили ми на Літургії з черницями. Священик був похилого віку, усе робив повільно, тож нам здавалося, що Літургія триває цілу вічність. Під час Богослужіння ми бавилися, перешіптувалися, сміялися – нас зовсім не цікавило те, що відбувалося біля вівтаря. Але так було поки правив старий священик… А коли з’явився гарний на вроду і молодий, ми вирішили спробували його спокусити. Тут треба сказати, що черниці під час Літургії завжди йшли до причастя першими. За ними була наша черга, хоч жодна з нас того дня не сповідалася. Ми вигадали собі забаву: домовились, що під час Святого Причастя порозстібаємо блузки і та дівчина, біля котрої затримається рука священика та здригнеться причащаючи, вважатиметься переможницею, адже своїм гарним бюстом зверне на себе його увагу… Можете собі уявити, які огидні думки навіював диявол школяркам, підліткам?..

Але повернімося до Естели. Після канікул вона стала зовсім іншою. Мала затуманений погляд, бліде обличчя і ні про що не хотіла розповідати, навіть мені. Але якось у себе вдома показала післяопераційний рубець і сказала, що мама, довідавшись про її вагітність, відвезла її в інше місто до гінеколога і просила його, скільки би це не коштувало, позбутися проблеми. А проблема була великою: п’ятий місяць вагітності доньки…

Довірившись мені, Естела відчинила дверцята шафи і показала посудину із законсервованим плодом її дитини. На вимогу матері ця посудина повинна була постійно стояти перед очима доньки – як доказ її безвідповідальності – поруч з упаковкою протизаплідних засобів, щоб Естела ніколи про них не забувала… Чи може собі щось таке уявити нормальна людина?

Коли я запитала свою подругу, чи було їй боляче під час операції, вона відповіла, що краще тимчасовий біль, аніж клопоти, пов’язані з народженням дитини. “Проблема була розв’язана порівняно легко, – сказала, – отже причини для смутку нема”.

Але гріх завжди впливає на психіку людини, тож невдовзі Естела захворіла на жахливу депресію. Почала вживати LSD, а оскільки я була її найкращою подругою, запропонувала і мені спробувати. Казала, що цей наркотик викликає дуже приємні відчуття: тобі здається, ніби ти підносишся в повітрі, гойдаєшся на хмарах і т. п. На щастя, я боялася своєї мами, бо в неї був дуже гострий нюх і вона б неодмінно розпізнала сторонній запах наркотичної речовини, тож від спокуси спробувати наркотик рішуче відмовилась. Але, як з’ясувалося в тому, іншому світі, не страх перед суворістю матері, а її щирі молитви на вервиці, а також турбота мого Ангела-Охоронця допомогли мені уникнути спокуси. Це була одна з багатьох ласк, які я отримала завдяки молитвам моєї матері. Не можна переоцінити силу молитви.

Втратила цноту шістнадцятилітньою

Коли в мене з’явився наречений, мої подруги знову почали наполягати, щоб я позбулася цноти. “А якщо завагітнію, як ти?” – запитала я Естелу. “Не бійся, нічого не станеться, адже зараз, окрім контракцептивів, є ще й презервативи” – заперечила впевнено і дала мені п’ять таблеток, щоб я їх ковтнула, для більшої певності, відразу. “Але не забудь застерегтися ще й презервативом”, – нагадала.

Коли все вже було позаду, згадалися мені слова моєї мами. Вона казала, що дівчина, котра втрачає цноту, гасне. Я й справді відчула, як щось у мені зламалося, згасло, і що повернути його я вже не зможу ніколи. Від обіцяної подругами насолоди залишилися тільки гіркота, розчарування і смуток.

Власне, я не розумію, чому в світі так модно вихваляти секс: його пропагують по телебаченню, рекламуючи надійність презервативів; стверджують, що це добрий засіб від стресу і нагода приємно провести час. Але чомусь прихильники сексуальної революції кінця шістдесятих у зрілому віці шкодували про помилки минулого і стверджували, що своєю нестриманістю завдали багато шкоди іншим людям, і найперше – своїм дітям.

Я ж, втративши цноту, боялася іти додому, оскільки була переконана, що мама мій ганебний вчинок відразу розпізнає. Моєму обуренню не було меж. Я не могла пробачити собі, що послухала подруг і зробила те, чого робити взагалі не бажала; зробила лише тому, що боялася їхніх кпинів. Та ще й, попри усі поради Естели, які я ретельно виконала, несподівано для себе самої завагітніла. Можете собі уявити страх шістнадцятилітньої дівчини, котра довідалась, що вагітна? (Голос пані Глорії починає тремтіти, але, насилу стримуючи сльози, вона продовжує свою розповідь).

Так, я боялася, дуже боялася, але це не завадило мені розпізнати певні зміни в моєму тілі. Я відчула, що в мені закільчилась ніжність до зачатої дитини, і ця ніжність почала проростати, рости, тож вирішила поділитись своїми відчуттями зі своїм нареченим. Сподівалася, що він скаже: “Одружимося – і край!”. Але він злякався. Було йому тільки сімнадцять років. Сказав, що ми ще занадто юні для батьківства і, щоб не занапастити собі життя, краще позбутися дитини.

Я була вражена, пригнічена, сумна і водночас зла на Естелу, адже це вона пообіцяла мені, що не станеться нічого. Але Естела радила не перейматися. Казала: “Я вже не раз це робила, і нічого – живу. Спочатку було боляче, потім легше, а за третім разом я вже взагалі нічого не відчувала”. “А післяопераційний рубець? – непокоїлась я. – Моя мама відразу його помітить. Для неї це буде страшний удар!”. “Не турбуйся і цим, – заспокоювала Естела. – У мене такий помітний рубець, бо дитина була велика: п’ятий місяць вагітності, а ти недавно завагітніла, тож твоя мама нічого не помітить”.

О, мої брати і сестри в Христі! Як боляче усвідомлювати, що аборт – то лише елементарна операція для цього безбожного світу. Диявол переконує молодь, що секс існує тільки для задоволення, що ні в кого не повинно бути ніяких докорів сумління, ніякого відчуття провини. І робить він це для того, щоб кожна жертва, кожен свідомо зроблений аборт збільшували його владу у світі.

Але я дуже боялася і не могла позбутися відчуття провини, коли далеко від дому, у лікарні мені робили аборт. Опам’яталася після наркозу зовсім іншою людиною: розуміла, що вбила дитину, і сама наче померла разом з нею.

Так, Господь показав мені все це на тому світі в моїй Книзі життя. Я знову побачила лікаря, який робив мені аборт. Стерильними обценьками витягнув дитину і розтрощив її на кавалки… Але ж я не знала тоді, що кожна дитина отримує душу відразу після зачаття, і душа ця не росте разом з тілом, бо вона вже доросла, дозріла, сформована на образ і подобу Божу. Коли відбувається злиття сперматозоїда з яйцеклітиною, з’являється прекрасний сяйнистий промінь, що, як сонце, виходить з небесного дому Бога Отця і Його безмірної любові. Так зароджується нове життя: у Дусі Святому, Який виходить з Божого Серця. У цей час лоно жінки наповнюється світлом єднання Господа з щойно втіленою душею. І коли лікарі хапають маленьке створіння обценьками та розчленовують його, воно так сильно кричить, що його крики чує все Небо, а Господь здригається і тремтить знову, як тоді, на Голгофі, бо з Його рук виривають щойно втілену душу, відбирають у неї право на життя.

А зараз запитую вас, – не стримуючи сліз, продовжує пані Глорія, – скільки абортів робиться в усьому світі? Щодня, щомісяця, щороку… Можете підрахувати жахливий безмір наших гріхів? Можете виміряти глибину страждання, якого завдаємо Богові? Йому, милосердному, Йому, люблячому – ми, потвори, що грішимо знічев’я, не усвідомлюючи, якої кривди завдаємо світові, дозволяючи злу панувати над нами і над нашим життям.

Попередній запис

“Шануй батька твого й матір твою...”

Наступний запис

Аборт – це найважчий, найстрашніший гріх