Багато осіб живе в шкідливих для свого психодуховного зросту умовах, терплячи їх через мрії чи сподівання, що станеться якесь диво, яке повністю змінить їхнє життя. Або ж живуть постійним очікуванням якихось важливих подій.
Деколи вони вірять, що, досягнувши певної мети, їхнє життя зміниться, натомість, після досягнення цієї очікуваної мети, виявиться, що вона принесла лише розчарування і нещастя.
Чому?
Тому що мета повинна бути внутрішньою, а не зовнішньою.
Внутрішня мета триває в часі, а зовнішня – розвіється, як туман.
І не треба втікати від теперішнього. Адже це лише свідчить про небажання брати відповідальність на себе.
Життя полягає в тому, щоб жити переображаючись.
Не існує слушного моменту для життя.
Цей слушний момент – тепер!
Можливо, сьогодні єдина провина є небажання змінюватися, жити, спілкуватися з власним серцем і приймати психодуховне життя, яке чекає на нас десь у глибинах нашого єства.
Від самого народження.
Навіть негативне відчуття провини змушує втікати від життя, оскільки породжує злість, агресивність і злопам’ятство. Відчуття провини не сприяє зросту. Навпаки, воно стає прекрасним знаряддям для тих, хто прагне маніпулювати і володіти вами, щоб запобігти вашому зросту і тримати вас на ланцюгу.
Коли хтось використовує цей тип провини по відношенню до нас, має спрацювати внутрішня сигналізація: обережно, перед тобою ворог!
Часто ми беремо на себе чиюсь провину.
Достатньо розпізнати і прийняти причини, аби розпочати процес перемін.
Для того, щоб змінитися і преобразитися, треба шукати причини.
Лише той, хто не бажає змінитися, не дозволить змінитися іншим.
Негативне відчуття провини залежить і від того, як сприймається минуле. Те, що було зроблено, і те, що не треба було робити, так часто приходить на думку, що паралізує теперішнє життя. Таким чином втрачається усвідомлення того, що час, відведений на наше життя, минає, а життєві сили висмоктуються минулим.
До минулого треба звертатися лише для того, щоб не повторювати старі помилки.
Інакше це – втеча від дійсности.
Життя часом буває дуже складним, розчаровує, часто ми хочемо уникнути відповідальности, звертаючись до алкоголю чи наркотиків, але очевидним є те, що від себе ми ніколи не зможемо втекти.
Лише всередині нас приховано шлях, який веде до спокою та щастя.
Багато хто нещасливий через те, що колись вирішив, що не впорається з цим, обравши нещасливе життя.
Такі особи дотепер не зрозуміли, що для того, аби бути щасливим, треба почуватися щасливим. А це доступно будь-якій людині, оскільки вона має безмежний потенціял. Від самого народження.
З того самого моменту, коли вона з’явилася на цій планеті, щоб виконати довірену Богом місію.
Я вважаю, що щастя полягає саме в здійсненні місії, для якої ми були народжені.
І переживати труднощі для того, щоб зробити чергові кроки на шляху психодуховного зросту.