Будь чесним з іншими й безкорисливо доброзичливим
У церковних книгарнях можна знайти дуже багато різних книжок, книжечок і брошур, мета яких – допомогти нам підготуватися до таїнства сповіді. Часто такі видання – це збірки запитань-підказок, які, на думку авторів, допомагають людині зробити детальний іспит сумління. Одна зі схем, згідно з якою підбирають запитання для такого іспиту сумління, – зрештою, доволі ефективна – це дослідження свого сумління з огляду на те, чим ми завинили перед Богом, перед іншими людьми й перед самими собою. Заповідь “Не кради” цілковито стосується саме отого “перед іншими людьми”.
Якщо заглянемо в книжечку з таким іспитом сумління, то відкриємо для себе неймовірну кількість, якої раніше не могли б навіть уявити, можливих способів згрішити. Десятки, сотні пунктів-запитань, відповідаючи на які, можна робити іспит сумління, замислюючись над тим, чи я вчинив щось схоже, чи ні… Читаючи таку книжку, довідуємося, що є величезна кількість способів порушити сьому заповідь, а отже, згрішити проти іншої людини.
Чи є якийсь простий ключ, якийсь нескладний принцип, скориставшись яким можна відповісти на запитання, як жити, щоб не кривдити ближнього? Простий ключ, за допомогою якого можемо поглянути на себе й оцінити себе? Гадаю, що Святе Письмо дає нам два таких ключі: перший – у Старому Заповіті, а другий – у Новому. Старий Заповіт прямо каже: будь справедливий, тобто чесний з іншими. А Новий додає: будь з іншими безкорисливо доброзичливим. Чесність і доброзичливість – цього цілком достатньо для щоденного життя. “Не кради”, тобто будь чесний. Чесність – основа добрих міжлюдських стосунків. Між нами такою мірою панує довіра, якою ми чесні одне з одним.
Що означає бути чесним? Старе добре богослов’я, зване схоластикою, у якому все мало свої точні назви й було впорядковане, твердило, що справедливість (тобто чесність) полягає в тому, щоб кожному віддати те, що йому належить. Отже, якщо спробуємо уявити собі абсолютно справедливий світ, це буде світ, у якому ніхто нікого не ошукує, у якому панує цілковита чесність між усіма людьми. Та чи такий світ узагалі можливий? Уважаю, що так. Чому б у світі не мало бути справедливости? Хіба бути чесним – це для людини недосяжний ідеал? Справедливий світ можливий і до нього варто прямувати. Звичайно, почавши з себе.
Як найчастіше порушуємо сьому заповідь? Більшість із нас, без сумніву, з огидою ставиться до крадіжки як способу силою або підступом відібрати чужу власність. А якщо й трапляється, що вдаємося до таких дій, то це щонайбільше можуть бути дрібні крадіжки в супермаркетах, неповернення старих боргів, привласнення позичених книжок… Це не надто гарні вчинки, і я аж ніяк не схвалюю їх, але вони становлять лише малу й не надто важливу частину гріхів проти сьомої заповіді. Тих, які справді є серйозними, слід пошукати деінде. Мені здається, що передусім – у тому середовищі, де ми працюємо. Саме там найбільше нечесности.
З одного боку, працівники ошукують працедавців: “ліві” лікарняні, масово поширені запізнення на роботу й передчасне закінчення праці, імітація роботи, винесення з місця праці речей, які нам не належать… А з іншого, працедавці використовують працівників: працевлаштування “на чорно”, висування вимог, непередбачених укладеною угодою, затримка зарплатні, невиконання своїх обов’язків… Що цікаво, і працедавці, і працівники здебільшого, не вагаючись, використовують осіб, які не належать до їхньої “фірми”, – клієнтів і партнерів…
Бути нечесним – це ошукувати й використовувати людей задля того, щоб їхнім коштом поліпшити власне становище. Це також думати, що світ – велике поле гри, у якій ми всі беремо участь і в якій виграють лише найспритніші й найкмітливіші. А найважливіше правило цієї гри полягає в тому, що всі прийоми дозволено. Треба собі чітко сказати: таке мислення й такі дії – це звичайний бандитизм. На жаль, нерідко люди, які вважають себе дуже порядними (а часто й побожними), теж поводяться таким чином, ставлячись до ошукування інших як до норми. Можливо, це й “нормальне” явище – у розумінні “загальнопоширене”, але воно, без сумніву, також є разючим порушенням сьомої заповіді. Життя – це не гра. Реальним є матеріальний зиск і задоволення від “перемоги”, яку я здобув, але не менш реальна й кривда та несправедливість, а також пов’язані з ними страждання, яких зазнав мій “противник” – чи, може, просто ближній…
Один знайомий розповідав мені про свого працедавця – людину освічену, інтелігентну й, що рідко трапляється, релігійну, яка не втікає від розмов про свою віру, а навпаки, наголошує на її значенні у власному житті. Водночас ця особа у своїй праці керувалася лише одним правилом: завжди прагнула досягти максимального зиску. Цей чоловік без жодних вагань і докорів сумління брехав і ошукував клієнтів. Коли одного разу мій знайомий, котрого дивувала така суперечливість у діях працедавця, запитав його, яким чином він поєднує свій релігійний, християнський світогляд з цілком неетичною поведінкою на роботі, той щиро й безпосередньо відповів: “Знаєш, я це розділяю”.
Коротше кажучи, віра для нього є лише засобом для поліпшення власного самопочуття, і він абсолютно не має наміру дотримуватися її правил, якщо вони перешкоджатимуть йому заробляти щораз більші гроші…
Варто зауважити, що сьома заповідь не стосується лише матеріяльних речей. Крадіжка – це будь-яка дія, пов’язана з тим, що відбираємо в когось те, що нам не належить. І те “щось” зовсім не мусить бути чимось, що можна помацати. Використовувати інших задля власної користи можна по-різному. Знущатися й переслідувати когось, наприклад, означає красти його інтимність. Змушувати працівника працювати понаднормово – це красти його час, який теж не є вашою власністю. Усе це вам не належить.
Отож, ми грішимо завжди, коли простягаємо руку по щось не своє. Проте є й інша крайність. Дуже часто ми дотримуємося переконання, що ніщо не буває задарма, що за все треба платити. Це неправда. Погляньмо на другу євангельську заповідь, яку в міжлюдські стосунки вводить Ісус, – заповідь доброзичливости. Доброзичливість Він дає нам задарма. Часом ми відмовляємося приймати дар, бо не маємо чим відплатити за нього. Однак не за все слід платити – є й безоплатні, “дармові” дари. Часом вистачить сказати: “Прошу”. А коли, почувши це, рука, кишеня іншої людини відкривається, додати: “Дякую”. Іноді добре дати комусь щось задарма. Добре часом не боятися взяти щось задарма. У такий спосіб наслідуємо Бога. Адже від Нього ми все отримуємо задарма.