Люди часто запитують священиків про те, як їм дізнатися, що вони виконують Божу волю. Щоб відповісти на це запитання і показати, як саме Божі плани, переповнені любов’ю, входять у наше життя, згадаймо пророка Єремію. Він пише, що Бог має для нас Свої наміри, які мають нам допомогти й оздоровити нас. Якщо ви придивитеся до мого життя, до того, ким я був раніше і ким став тепер, то помітите, що все є справою Божих рук. Господь скористався допомогою Марії та св. Антонія. Це саме вони «змовилися», щоб мене схопити і витягнути з мого минулого та грішного життя. Вони прагнули вчинити з мене нове створіння. Тепер, коли вже минув час, я сприймаю цей план, сповнений Божої любови, як щось зрозуміле та очевидне. Бог міг вирушити куди завгодно, діючи по-різному, щоб рятувати Свою овечку і привести її до своєї кошари.
Де я знайду внутрішній мир? Це питання нуртувало в мені упродовж усієї молодости. Внутрішній мир та почуття щастя випливає з переконання, що ми віднайшли своє покликання. Тепер я знаю, що тут ідеться не про місце, а про стан духа.
Коли ми переконані в тому, що виконуємо Божу волю і перебуваємо там, де цього хоче Бог, то можемо стверджувати, що віднайшли духовний мир. Таке відчуття щастя не можна ні з чим порівняти. Щойно тоді ми почуваємося упевненими, безпечними, наповненими миром та радістю. Це великий дар від Бога. З цим не можна порівняти жодних життєвих успіхів, оскільки вони ніколи не дають настільки великого почуття щастя та сповнення.
Уявне добро
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога. Амінь.
Напади сатани ми можемо образно поділити на дві категорії: з лівого боку або ж із правого. Замах із лівого боку – це ніщо інше як намова до поганого вчинку, до того, щоб зробити вчинок, в якому ми легко розпізнаємо зло. Це може бути вживання наркотиків, крадіжка чи перелюб. Коли нас атакують з лівого боку, ми стаємо перед очевидним вибором. Тут зло дуже легко впізнати. Ми можемо погодитися на такий вчинок або ні. Однак ми знаємо, що чинимо погано і тут немає жодних сумнівів. То чим, у такому разі, будуть напади з правого боку? Іноді сатана намовляє нас до справ, які спочатку не видаються нам грішними. Єдиним чинником, який вказує на їхню негідність, є той факт, що вони не спрямовані на виконання Божої волі. Сатана підсуває нам грішні думки, причіпляючи їм етикетку уявного добра. Все це для того, щоб у наших очах ці думки виглядали добрими, ніби вони походять від Бога. Може бути й так, що одна справа може бути для когось доброю, а для когось – ні. Ми всі йдемо до Бога, але кожен із нас має свій неповторний шлях.
На своєму прикладі я хотів би показати вам, як зазнав нападу з правого боку. На тій горі я жив упродовж чотирьох років і був дуже щасливий. Щоночі я служив Божественну Літургію в ґроті. Відчував душевний мир. Мене не мучили жодні більші спокуси, крім дрібних справ, з якими я давав собі раду. Я мав їжу, воду й усе потрібне для життя. Мені нічого не бракувало. Тож у мене виникло запитання, де мій життєвий хрест, який я маю нести з огляду на Ісуса Христа. До мене зателефонував єпископ Павло, який був місіонером в Африці. Він попросив мене приїхати до нього, щоб займатися місіонерським служінням. Цю звістку я прийняв як новий виклик. Пропозицію єпископа я сприйняв як хрест, адже активно шукав його. І я погодився. Отримав дозвіл від настоятеля. Покинув свій ґрот і поїхав до Африки. Єпископ хотів, щоб я залишився і проповідував Боже Слово, євангелізував африканців та робив їх членами Коптської Церкви. Христос, посилаючи Своїх учнів, казав: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28:19). Місіонерське служіння – чудове. Однак за однієї умови. Людина, яка виконує таке служіння, повинна мати покликання від Бога. Щоправда, під час місіонерської діяльности я пережив кілька чудових моментів. Правду кажучи, я не був добрим місіонером. Чому? Бо це була робота не для мене. Комусь це могло видаватися найчудовішим заняттям на землі, але не мені…
Божий план щодо моєї особи був іншим. Богородиця та св. Антоній привели мене в пустелю, щоб там я продовжував давню коптську традицію і вів самотнє життя. Я мав бути не місіонером, а пустельником. Отож тепер, коли минув час, я виразно бачу, що місіонерське служіння не було Божою волею для мене. І саме тому я повернувся до Єгипту.