Вже зі Святих Тайн видно відмінність між християнством та іншими релігіями. У грецьких таємничих культах святкували міф про богів. Усі знають, що міф не є історичною реальністю, а розповіддю, яка передає дещо суттєве про незмінне буття людини та божества.
Для християнства та юдейства спільним є визнання, що Бог діє в історії. Кожної суботи Ізраїль поминає найвизначнішу історичну подію, яку звершив Бог для Свого народу: це вихід з Єгипту. Ця історична подія водночас стала символом кожної визвольної дії Бога. Єгипет означає неволю, відчуження та гніт. Вихід з Єгипту дарує народові правдиве життя, запевнення, що Бог обрав його і сьогодні теж визволятиме з неволі та біди.
Завжди, коли Ізраїль страждає від того, що Бог немов віддаляється, а нечестиві опановують світ, він пригадує собі Його минулі діяння. У псалмі 77 молільник спершу запитує: “Чи Бог милувати позабув? Чи гнівом замкнув Він Своє милосердя? і промовив був я: То страждання моє переміна правиці Всевишнього. Пригадаю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю віддавна, і буду я думати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої оповім!” (Пс. 77:10-13).
Пригадування Божих діянь в історії становить основу всякого моління. Спогад перемінює теперішню хвилину. Він дарує, надію, що Бог і зараз, у цю мить, діятиме так, як Він діяв тоді, що Він визволить Свій народ, звільнить пригніченого молільника від його страхів та горя.
* *
Християнство, як і юдейство, є історичною релігією. Бог став видимим в історії. Втілення Бога відбулося у визначений час у конкретному місці. І те, що Господь став людиною, і Його прилюдні діяння залишають і далі свій слід в історії. Роки земного життя Ісуса перемінили ціле людство.
Історичне життя Ісуса донині діє і шириться. Світ став іншим завдяки події довкола постаті Ісуса Христа. Його смерть на хресті вочевидь явила Любов, яка долає смерть у цьому світі. Ніхто не здатний пройти сьогодні осторонь цієї Любові. Вона стала фактом, який неодмінно слід брати до уваги, коли свідомо жити в цьому світі. Любов прийшла в цей світ і глибоко змінила свідомість людства. Любов проникла аж у несвідоме людства і освітила там внутрішню темряву та розв’язала заплутане.
Будда, скажімо, також реально жив. Але він не проповідував історичного діяння Бога, а завжди однакову сутність людини та її ситуації. Людина, на думку Будди, споконвіку підвладна стражданням, тому що нею поганяє бич пожадливості. Вона визволиться від страждання, якщо позбавиться своєї пожадливості та оглядатиме сяйво світу. Ця правда належить усім вікам. Історія з її злетами та падіннями Будду не цікавить.
Будда теж творив історію. І буддизм має свою історію. Але він не трактує себе як історичну релігію. Йому радше притаманна циклічна свідомість. Усе, мовляв, повторюється, ніщо насправді не змінилося в цьому світі. Дайсец Тейтаро Судзукі, сучасний тлумач дзен-буддизму, вбачає суттєву відмінність між християнством та буддизмом саме в історичності: “Християнство говорить про Логос, Слово, плоть, втілення та світську заангажованість. Релігії Сходу прагнуть екскарнації, абсорбції, тиші, вічного миру” (цит. за: Jürgen Werbick 129-130).
Для нас, християн, Бог об’являється в історії. Для Юргена Вербіка це означає: “Віруючі слухають та розуміють Його Слово істини, не віддаляючись від світу та історії, а йдучи слідами Ісуса Христа Розіп’ятого: шляхом наслідування в діалозі з викликами історії. Історія є полем, на якому вимальовуються сліди, в яких знаходимо та зберігаємо шлях наслідування” (там само 129).
Християнство не є якимсь принципом чи міфом. Воно ґрунтується на конкретній історії, яка відбулася 2000 років тому. На історичній події найперше наголошує євангелист Лука. Він достовірно подає час, коли на арену виходить Ісус, і робить це, як грецький літописець: “У п’ятнадцятий рік панування Тиверія кесаря, коли Понтій Пилат панував над Юдеєю, коли в Галілеї тетрархом був Ірод, а Пилип, його брат, був тетрархом Ітуреї й землі Трахонітської, за тетрарха Лісанія в Авіліні…” (Лк. 3:1).
Це історичне діяння Бога в Ісусі Христі становить основу християнства. Як і юдеї, що завжди спогадують вихід з Єгипту, ми, християни, безнастанно пам’ятаємо діяння Ісуса. У святкуванні Євхаристії ми чуємо слова, які промовляв Ісус, і пригадуємо собі те, що Він чинив: Його чуда, оздоровлення, зустрічі з людьми, Його осяйну променистість і накінець – смерть та Воскресіння.