Обожествлення було також метою містерійних культів, яке виявило християнство в своєму оточенні. У містерійних культах є міфи про богів, страдницький шлях божества, який вкінці увінчувався перемогою. Зображаючи цей шлях божества, у його перемозі також було задіяне і таїнство. Грецькою мовою містерії називають “sotenіа” (“спасіння”) – поняттям, яке Біблія застосовує весь час до Ісуса. У містерійних культах завжди йдеться “про зростання життєвої сили та очікувань від життя, які забезпечують участь у незнищенному житті божества” (Кlauck 22).
Християнські Тайни частково перейняли поняття та образи містерійних культів. Християни сповнюються Божественним життям, коли беруть участь у Святих Тайнах. Але в Святих Тайнах, як було сказано, ще йдеться про щось інше: про зустріч з Ісусом Христом. У всіх Тайнах ми зустрічаємося з історичним Ісусом, Який витерпів призначену Йому долю. І ми зустрічаємося з Ісусом, Який пожертвував Себе за нас.
Ми живемо з Його любові і в Його любові, яка втілена у Святих Тайнах. У Святих Тайнах нас немовби торкається рука Ісуса. Через них з нами відбувається те, що відбувалося з людьми тоді.
Сьогодні Ісус у Хлібі дає нам Своє Тіло, а у Вині – Свою Кров, так, як тоді на Тайній Вечері під цими символами Він віддав учням Самого Себе. Сьогодні Ісус очищає нас у Хрещенні Своїм Духом і дарує нам участь у Своєму Божественному житті. Сьогодні Він кріпить нас у Миропомазанні помазанням Святого Духа, Якого Він вилив на нас, вмираючи на хресті. Сьогодні Він торкається в Тайні Єлеопомазання наших ран, щоб зцілити їх так, як тоді Він зцілював недужих. Сьогодні в сповіді Він прощає нам наші гріхи так, як тоді Він прощав грішникам: “Прощаються тобі гріхи!” (Лк. 7:48).
У Святих Тайнах ми немовби фізично зустрічаємо Ісуса, торкаємося Його. Ми сподобляємось Його Духа, Божественного життя, яке наповнювало Його. Але це Божественне життя не є лише якимось метафізичним явищем. Воно – у Дусі Ісуса Христа. Ми сповнюємося Його Духом, Його манерою розмовляти, Його променистістю. Святий Дух є не тільки чимось Божественним. Це особистий Дух Ісуса, який наповнював Його та Його сутність. У Святому Дусі ми стаємо – кажучи середньовічною латиною – “alter Christus” – другим Христом.
Святі Тайни допомагають нам долати життя. У них тематизуються віхові життєві переходи, як от народження, зрілість, одруження, недуга і смерть. В історії релігій теж відомі перехідні ритуали, які мали б позбавити людину страху перед порогами, які вона в своєму житті постійно мусить переступати, щоб віднайти свій шлях.
Сьогодні багато людей саме Тайну Єлеопомазання досвідчують як поміч, коли занедужують і переживають у ній скріплення цілющою силою Ісуса Христа. Для Карла Ранера кожна хвороба – це посланець смерті, який “розкриває найглибшу внутрішню погрозу та підлеглість людини смерті” (Rahner, Grundkurs 407). Єлеопомазання показує мені, що ні в недузі, ні в смерті нас не покинуто напризволяще, бо Христос є біля мене і супроводить мене. В Єлеопомазанні виявляється, що “той таємничий кругообіг Божественного життя не тільки триває в нас, а й втілюється в нашому житті, тож ласка Божа власною з’явою знову сходить на нас та насичує наше життя цілющою силою” (там само 408). Вагомість Єлеопомазання не менша і не більша за вагомість інших Тайн. Через них спливає на нас благодать Божа, яка назавжди перемогла в смерті та Воскресінні Ісуса все лихе. Проникаючи в найрізноманітніші ситуації нашого життя, вона перемінює і зціляє їх. Таким чином обожествлення, яке розпочалося у Втіленні Бога в Ісусі Христі, весь час заново актуалізується, так що воно охоплює щоразу більше людей, пронизуючи все їхнє життя.
* *
Тайна прощення – Сповідь – допомагає подолати провину. Кожній людині відомі почуття провини. Наприклад, вона почувається винною, тому що не відповідає своїм власним очікуванням. Матері відчувають свою вину, коли сварять своїх дітей. Батьки відчувають докори сумління, що так мало виховують дітей та недостатньо часу проводять у родині. Всі ми мучимося почуттям провини, коли відчуваємо реальну вину, коли зашкодили чи щось погане заподіяли собі чи іншим.
Сповідь пропонує нам місце, де ми можемо висловити свої почуття провини та пережити відпущення і звільнення, коли священик – уповноважений Христом та від імені спільноти – відпускає нам гріхи, щоб ми не волокли цих почуттів провини зі собою. Це також терапевтичний акт звільнення, коли в тайні Сповіді долаються протести нашої несвідомості супроти прощення і глибоко в нашій душі ми віримо, що нас приймають такими, якими ми є, з нашою недосконалістю та посередністю, з нашим грішним життям та нашою провиною перед Богом.
Дуже часто люди розповідають мені про те, яке велике почуття вдячності сповнює їх через переживання на собі дії Святих Тайн. Іноді протягом довгих років Тайни не мали для них ніякого значення. Вони відкинули їх, вважаючи застарілими та далекими від життя ритуалами. Та все-таки раптом, несподівано для себе самі відкривалися для цілющої дії цих Тайн.
Можливо, на силу цих Тайн їм відкрила очі психологія. Або ж вони пережили церковні святкування як істинно правдиву подію. Священик цілковито “розчинився” у Службі Божій і настільки щиро доніс їм Благу Вість, що їм відкрилися очі і вони відчули: “Тут йдеться про мене. Я сповнюся Божественним життям. Якщо Боже життя і Божа любов в Ісусі Христі влиються в моє життя, тоді воно стане цільним та правдивим. Я зможу тоді жити так, як це відповідає моїй найглибшій внутрішній сутності. Обожествлення звільнить мене для мого правдивого буття як людини”.
* *
Для мене Євхаристія, яку я щоденно відправляю, становить центр моєї віри. У ній я пізнаю підсумок того, у що вірю і на що покладаю свою надію. Захоплюючим є те, що в цьому простому ритуалі ламання хліба та Причастя я постійно відчуваю любов Ісуса Христа.
Я отримую в цій Тайні запевнення в любові, якою Ісус полюбив мене. Мені невідомий жоден ритуал в інших релігіях, в якому б любов так яскраво височіла в усій своїй повноті. В Євхаристії Ісус залишив нам заповіт Своєї любові, щоб я і ти постійно заново переживали те, що з тієї любові, якою Він полюбив нас до кінця, ми можемо жити. На цій любові Ісуса Христа ми маємо право будувати. На неї ми покладаємо всю свою надію. Вона є основою нашого життя. Ми сміємо переживати її знову й знову.
У Перетворенні-Освяченні перемінюється також і моє життя. А Причастя Тіла і Крові Христа – це немовби поцілунок Його любові. Щодня я заново переживаю таїнство власного життя, яке насичується Божественним життям і Божественною любов’ю – і перемінюється. Проте це переживання водночас є вимогою жити з цієї любові та дозволити їй вливатися в усі мої слова, дії та помисли щодо інших людей.