«І побачив я небо відкрите. І ось білий кінь, а Той, Хто на ньому сидів, зветься Вірний і Правдивий, і Він справедливо судить і воює. Очі Його немов полум’я огняне, а на голові Його багато вінців. Він ім’я мав написане, якого не знає ніхто, тільки Він Сам. І зодягнений був Він у шату, покрашену кров’ю. А Йому на ім’я: Слово Боже. А війська небесні, зодягнені в білий та чистий віссон, їхали вслід за Ним на білих конях. А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя! І Він має на шаті й на стегнах Своїх написане ймення: Цар над царями, і Господь над панами. І бачив я одного Ангола, що на сонці стояв. І він гучним голосом кликнув, кажучи до всіх птахів, що серед неба літали: Ходіть, і зберіться на велику Божу вечерю, щоб ви їли тіла царів, і тіла тисячників, і тіла сильних, і тіла коней і тих, хто сидить на них, і тіла всіх вільних і рабів, і малих, і великих… І я побачив звірину, і земних царів, і війська їхні, зібрані, щоб учинити війну з Тим, Хто сидить на коні, та з військом Його. І схоплена була звірина, а з нею неправдивий пророк, що ознаки чинив перед нею, що ними звів тих, хто знамено звірини прийняв і поклонився був образові її. Обоє вони були вкинені живими до огняного озера, що сіркою горіло… А решта побита була мечем Того, Хто сидів на коні, що виходив із уст Його. І все птаство наїлося їхніми трупами…»
Є безліч наукових статей і книг про «месіанські сподівання» за часів Ісуса. Учені просіюють інформацію, яка міститься в древніх єврейських джерелах, і по крупинках намагаються зібрати з них цілісну картину: як розуміли сучасники Ісуса прийдешній прихід Месії? Чого саме вони чекали?
Чим далі спливає час, тим більш заплутаною виглядає картина. Багато єврейських текстів цього періоду взагалі не згадують про Месію. Інші (зокрема, кумранські рукописи) чекають приходу навіть двох Месій, царського і священицького. Згідно з третіми, прийде мудрий цар, подібний до Соломона; згідно з четвертими – великий цар-воїн, подібний до Давида. Багато хто чекав, що такий цар очистить Храм, подібно до Єзекії і Йосії. Причому в жодному тексті не є присутніми відразу всі ці особливості.
І це тільки тексти. Ми не знаємо, скільки людей читали їх і в якій мірі з ними погоджувалися. Проте ми знаємо, що в I столітті до Р. Х. – II столітті Р. Х. існувало декілька «месіанських» рухів, що мали немало прибічників. І в цих випадках ясно, чого саме чекали люди від Месії.
Зокрема, вони думали, що він битиметься з ворогами Ізраїлю: як з язичницькими ордами, бажаючими панувати над народом Божим, так і з відступниками в самому Ізраїлі, які йдуть на угоди зі своїми язичницькими хазяями і спотворюють чисте життя народу Божого. Крім того, очікувалося, що він виправить богослужіння, відновивши Храм. Саме тому, що Ісус не претендував на військове лідерство і зміну храмових статутів, багато Його сучасників (та і багато згодом) вважали, що він не міг розглядати Себе як «Месію».
Проте не забуватимемо, наскільки радикально Ісус переосмислив єврейські сподівання. Основною темою Його проповіді була тема Царства Божого (яка, як бачимо, стала наскрізною темою і в Апокаліпсисі). «Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його». «Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!» Ці твердження найбезпосереднішим чином пов’язані з уявленням про перемогу Ісуса.
Ісус і сам говорив про перемогу. Проте, всупереч очікуванням, Він мав на увазі не перемогу над римськими військами: більше того, коли інші хотіли повстати проти Риму з мечем у руках, Він прозоро натякав, що вони абсолютно не розуміють волю Божу. Бо справжній ворог – темна сила, яка стоїть за Римом і всіма іншими язичницькими імперіями. Ісус закликав битися саме із справжнім ворогом. А справжній ворог – це сатана, що стягнув усе людство, включаючи Ізраїль, у спротив Богові Творцю. Для Ісуса шлях до перемоги в цій битві лежав через власну смерть.
Саме це коло уявлень пояснює військові образи цього уривка. Повторимося: перед нами саме образи. Їх не можна розуміти буквально. Вважати, що Іван провіщає і легітимує реальну військову битву християн з шанувальниками інших богів так же безглуздо, наскільки і думати, що в дванадцятому розділі він має на увазі буквальну звірину з головами і рогами. Йдеться про перемогу над всякою язичницькою владою. І це означає перемогу над самим насильством. Така символіка доречна, оскільки посилає до уривків, які в Новому Заповіті регулярно розуміються як пророцтва про тріумф Месії: Ісая 11 (де Месія судитиме народи мечем вуст своїх), Псалом 2 (де він пастиме їх жезлом залізним), Ісая 63 (де він топтатиме чавило гніву Божого). Як вже добре відомо читачам Апокаліпсису, «зброя», якою виграється битва, це кров Ісуса, любляча жертва Ісуса.
Роберт Саутвел, англійський поет XVI ст., чудово говорить про цей парадокс:
- Ворога Він плачем переможе:
- Голі груди – надійний щит
- Стріла – Його благаючий погляд
- А схлипи – наповал вражають;
- Святий прапор – дитячий страх
- А тільце – кінь у Його боях.
Саме в цьому ключі треба розуміти яскравий образ Ісуса у віршах 11-16. Таким є перед світом Цар над царями, і Господь над панами. Вища справедливість, яка кличе Його на переможну битву (в. 11), є справедливість Божої любові. А Божа любов діє через Слово (в. 13, 15). Вона втілена в чистоту і святість: звернемо увагу, що «білий та чистий віссон» у вірші 14 відповідає вбранню нареченої у вірші 8. Любов переможе, бо в особі Ісуса назавжди розчавила грона гніву (в. 15).
Якщо опис військової перемоги носить образний характер, то образна і згадка про птахів, які, подібно до стерв’ятників, злітаються бенкетувати на тіла тих, хто йшов за звіром і лжепророком. Розпусниця була покарана в розділах 17 і 18, а зараз настає черга великої імперської системи і місцевих еліт, які затверджували її і обманювали народи. Вони вийшли на останню битву. (Пам’ятаєте книгу Льюїса «Остання битва» з циклу казок про Нарнії? Вона багато в чому спирається на образи Апокаліпсису, зокрема, на ті, що оповідають про обман людей звіром і лжепророком.) А осягне їх розплата: вони будуть кинуті живими «до огняного озера, що сіркою горіло» (алюзія на цілий ряд біблійних уривків, зокрема, розповідь про Содом і Гомору в Бут. 18).
Багатьох людей і в наші дні пригноблюють жахливі системами під фанфари місцевої пропаганди. Більше того, немало добромисних простаків вірять цьому обману. Дев’ятнадцятий розділ Апокаліпсису утішає перших і попереджає других. Коли ви розумієте, хто такий Ісус і що відбулося через Його смерть, сумнівів в остаточному результаті не залишається. Цар над царями, і Господь над панами переможе і жахливі режими, і обман, який вони сіють. Але поки що нам потрібна пильність: компромісів бути не може.