«І засурмив п’ятий Ангол, і я бачив зорю, що спала із неба додолу. І їй даний був ключ від криниці безодньої. І вона відімкнула криницю безодню, і дим повалив із криниці, мов дим із великої печі. І затьмилося сонце й повітря від криничного диму… А з диму на землю вийшла сарана, і дано їй міць, як мають міць скорпіони земні. І наказано їй, щоб вона не шкодила земній траві, ані жадному зіллю, ані жадному дереву, але тільки тим людям, які на чолах не мають печатки Божої. І було дано їй, щоб їх не вбивати, але мучити п’ять місяців; а мука від неї, як мука від скорпіона, коли вкусить людину. І в ті дні люди смерти шукатимуть, та не знайдуть її! Померти вони захотять, та втече від них смерть!… А вигляд сарани був подібний до коней, на війну приготованих; а на головах у неї немов би вінки, подібні на золото, а обличчя її немов людські обличчя. І мала волосся як волосся жіноче, а її зуби були немов лев’ячі. І мала вона панцери, немов панцери залізні; а шум її крил немов шум колесниць, коли коней багато біжить на війну. І мала хвости, подібні до скорпіонових, та жала, а в неї в хвостах її влада п’ять місяців шкодити людям. І мала вона над собою царя, ангола безодні; йому по-єврейському ім’я Аваддон, а по-грецькому звався він Аполліон! Одне горе минуло! Ось за ним ще два горя надходять!»
На вулиці темніє, і вітер міцнішає. Ви встаєте запнути штори, і тут гасне світло. Електрика вирубалася. Ви пробираєтеся до буфета в пошуках свічок і відчуваєте на обличчі дихання холодного вітру: у кімнаті відчинилися двері! Що відбувається? Ви чуєте зовсім поряд звук: скрегіт, ні, не скрегіт, а низьке гарчання… Тремтячими руками ви запалюєте сірник. Його вмить гасить порив вітру, але ви встигли побачити Щось на порозі вашої кімнати. Великий собака? Ви запалюєте ще сірник. Він теж швидко гасне, але ви устигаєте зрозуміти: перед вами зовсім не собака. Те, що вповзає в кімнату, стає все більше. У нього величезні зуби, чорні крила і жала в довгому хвості. Ви намагаєтеся закрити двері, але надто пізно…
Так буває у фільмах жахів і нічних кошмарах. Цілком можливо, що Іван розраховував на подібний ефект. Монструозна сарана описана в нього детальніше, ніж будь-яке інше створіння, і навіть до того детально, що в нашу епоху багато читачів, під враженням від її «механізованого» вигляду, намагалися ототожнити її з тим або іншим видом озброєнь (наприклад, військовими вертольотами). Проте, видно, такі коментатори спрощують Іванову символіку і навіть як би приручають її. (Втім, беззахисний селянин, над яким навис військовий вертоліт, не погодився б щодо спрощення.) Іван малює кошмар: усі ваші моторошні сни несподівано збуваються. П’ятий ангел випускає на землю щось дійсно жахливе, дійсно пекельне.
Це недивно, адже третя сурма дозволила зробити щось важливе ще одній зірці, що падала. Судячи з усього, зазвичай джерело найстрашнішого зла і жаху залишається закритим. Іван малює образ бездонного колодязя, що чимось нагадує чорні діри сучасної астрофізики: це місце антитворіння, антиматерії, руйнування і хаосу. (Зрозуміло, я не хочу сказати, що Іван припускає наявність десь реальної діри, що відповідає цьому опису. Хоча деякі тлумачі говорять про буквальну діру, ми наполягаємо на образному характері уривка.) Ісус казав, що нечестя – лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум – виходять з глибин людського серця на подив і жах тих, хто з шкіри геть лізе, щоб дотримати чистоту через обмивання рук (Мр. 7:1-23). Така чорна діра всередині нас.
Люди створені з тим, щоб подумувати про мудрого і люблячого Творця, але серце їх наповнюється непокірністю, брудом і злістю. Судячи з усього, це відбувається і на глобальному рівні. Світ, створений Богом і улюблений Богом, несе в собі такий бунт, таке руйнування, що Бог попускає цьому нечестю проявитися більш повно, показати себе в усій красі: інакше неможливе зцілення.
Так з’являються монстри. Вони названі тут сараною, можливо, з метою створити паралель із сараною часів виходу і страшним військом сарани з Книги Йоіла. Тут сарана мучить людей, одягнена у важку і невразливу броню. Проте на її дії накладені строгі обмеження: вона не повинна шкодити ні рослинності (хоча зазвичай сарана губить саме рослинність), ні людей, відмічених Божою печаткою.
Простує сарана під покривом пітьми: повітря густо насичене димом (алюзія на Вих. 9:8-9, де Мойсей і Аарон кидають у повітря сажу з печей, і вона перетворюється на віспу). Дим йде з безодні, а очолює сарану Аваддон (чи Аполліон). Єврейське слово «Аваддон» означає «місце руйнування», а «Аполліон» – руйнівник. Це вказує на деструктивний характер енергії, дія якої тут описується. Проте завдання сарани полягає не в тому, щоб просто узяти і погубити: це було б занадто милосердно! Вона катує людей: люди хочуть померти, але не можуть (в. 6).
Як же повинні поводитися жителі землі в такій ситуації? Як і у випадку з карами єгипетськими, сенс очевидний: вони повинні покаятися. Це стане ясно у віршах 20-21, дуже схожих на висловлювання Книги Виходу про фараона і його двір: навіть бачачи кари, вони зробили запеклими серця. (У Книзі Виходу навіть виходило, що сам Бог зробив запеклими серця єгиптян!)
Знову перед нами таємниця нечестя і таємниця промислу Божого, від якої тривожно і захоплює дух. Проте біблійні автори, та і сам Ісус, порадили б не відмахуватися від подібних ідей: це відгукнеться саме тією помилкою, якої припускаються нерозкаяні. Адже і ми надивилися жахів. Ми бачили, як військові вертольоти та інше озброєння вбиває і знищує, вселяє страх у людські серця в ім’я влади та імперії. Хіба не виходять, загалом, такі машини з безодні? І хіба не мають, подібно до сарани в Апокаліпсисі, над собою Згубника?
Іван пише, що тортури триватимуть «п’ять місяців». Судячи з усього, цифра узята зі знань про звичайний термін активності сарани. Проте ключовий момент полягає не в цьому, а в тому, що дія сарани, наскільки б страшною вона не була, обмежена. Знову і знову Іван нагадує читачам: усе залишається в руках Бога і Агнця, хоча злу перед своєю поразкою попущене розгулятися в усю міць.