Основні риси Євангелія від Луки

Уважно читаючи, у цьому Євангелії можна знайти низку особливостей, які вирізняють його з-поміж інших; великою мірою вони пов’язані з особистістю Луки, наверненого із поганства, та впливом Павла, проповідь якого йому, очевидно, не раз доводилося чути.

а) Перші дві глави відразу створюють, так би мовити, атмосферу третього Євангелія – атмосферу радости, миру і надії; ці почуття навіюють головним чином «пісні», що їх ми тут знаходимо. Пісні Марії (Лк. 1:46-55), Захарїї (Лк. 1:68-79), Семена (Лк. 2:29-32) та ангельська пісня «слави» над Віфлеємською стаєнкою – це немов вибухи радости, хвали та вдячности Богові за те спасіння, що врешті приходить на землю через народження Ісуса. До цієї радісної вістки особливо чутливими були погани, що у своєму пантеоні не знаходили такого бога, котрий би міг їм забезпечити те спасіння і вічне щастя, якого так невгамовно жадає кожна людина. У поганських письменників ми нерідко знаходимо глибокий песимізм і розчарування життям, що втратило своє глибинне значення і видавалося керованим сліпим та незрозумілим фатумом.

Закінчується третє Євангеліє теж на святочній ноті: «хор» апостолів після вознесіння Ісуса повертається до храму, хвалячи та прославляючи Бога за все, що вони побачили. За Ісусовим наказом вони готувалися до приходу Святого Духа, Який вчинить їх здатними поширювати цю радість у цілому світі. Павло писатиме до филип’ян: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил. 4:4); подібні слова він повторюватиме також і ефесянам (Еф. 5:19) та римлянам (Рим. 12:11-12; 14:17). Він скаже також, що його самого серед усіх терпінь переповнює глибока радість. Адже для тих, хто почувається Божою дитиною, для «людей доброї волі» (див. Лк. 2:14), немає місця для суму і розпачу.

Ця радість висловлена також і в неодноразово вживаному в Луки виразі: «І сталось…», що трапляється п’ять разів у Євангеліях дитинства та згодом на початку «великої вставки» його власного матеріялу (Лк. 9:51). У цьому виразі відлунює очікування Ізраїля та всього людства на спасіння – очікування, що ніби пришвидшує історичний розвиток передбачених Божим провидінням етапів в Ісусовій діяльності: ось нарешті все приходить до свого сповнення. Про це очікування свідчить і ще одне дуже часто вживане в третьому Євангелії слово: «Сьогодні, зараз» (пор. Лк. 2:11; 4:21; 5:26; 19:5-9; 23:43). Прихід Ісуса в цей світ започатковує час благодаті і спасіння; таким моментом для кожної людини є зустріч з Ісусом, і коли вона настає, тоді вибухає Божа сила, що звільняє і просвічує тих, «хто перебуває в темряві й тіні смертельній» (Лк. 1:79).

З моменту відходу Ісуса з цього світу розпочинається період Церкви, як ми вже зазначали, зупиняючись над книгою Дій. Загально визнано, що Лука виявляє тут себе богословом історії спасіння. Мова про «сповнення» подій вимагає наявности минулого часу, періоду приготування, тобто періоду закону і пророків, що триває аж до Івана Христителя (Лк. 16:16). Після нього, з приходом Ісуса, починається період Божого царства, що продовжує тривати в періоді Церкви, яка поширює в часі і просторі чин Ісуса. Саме тому в замислі Луки книга Дій становила єдиний твір з Євангелієм.

б) Підставою цієї радости є Божа доброта до всіх людей, як каже Павло, пишучи до Тита (Тит. 3:4). Лука, мабуть, був надзвичайно вражений тим, що Павло так наголошував на універсальному характері християнства, говорячи, наприклад, що перед Богом «нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої», а лиш чудесний збір усіх християн у вірі та в любові Ісуса, Спасителя всіх людей (пор. Гал. 3:28; Кол. 3:11; 1 Кор. 12:13; Рим. 10:12). У Євангелії Луки наголошено на любові Ісуса до всіх, особливо до тих, ким у той час (як і в будь-який інший час) нехтували пихаті, вважаючи, що лише вони є «праведними», гідними Божої любови та вічного спасіння.

Родовід Ісуса сягає аж до Адама, родоначальника усього людського роду; це значить, що Ісус є не лише сином Авраама і Давида, а й сином Адама, Він прийшов до всіх нащадків Адама, а не лише до вибраного народу. Старець Семен, не маючи фарисейських упереджень, дякує Богові за те, що Він дав йому ласку побачити в цій дитині «світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля» (Лк. 2:32).

«Сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель» (Лк. 2:11) – звіщають ангели пастухам, а Ісус доповнить програму Свого життя ще таким виразом, що його записав лише Лука: «Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!» (Лк. 19:10). Тому Лука ретельно збирає різні епізоди і слова, що краще виявляють цю місію Ісуса, насамперед стосовно до найбільш погорджених категорій людей.

До цієї категорії, без сумніву, належали самаряни, напівпоганська народність, глибоко ненависна для юдеїв. Для Ісуса самаряни також належать до людей, які потребують спасіння, подібно, як і всі інші, і він їх теж огортає Своєю любов’ю.

«Милосердний самарянин» стає прототипом християнської любови, яку протиставлено холодній і байдужій поведінці представників юдейського релігійного проводу – священика і левита; самарянином був теж той один із десяти оздоровлених прокажених, який відчув потребу повернутися до Ісуса, аби висловити Йому вдячність за отримане очищення.

Ісус не відкидав також і митників, що їх прирівнювали до поган: Він увійшов до дому митника Леві-Матвія, якого згодом покликав, щоб той став Його учнем і апостолом (Лк. 5:27-32), та до дому митника Закхея, якого Він навернув (Лк. 19:1-10). Ісус навчає, що Богові більш угодне навернення митника, якому Він щедро дарує Своє прощення, ніж чванлива гордість «праведного» фарисея, який приходить до Нього ніби якийсь кредитор, перелічуючи перед Ним усі свої добрі діла (Лк. 18:9-14).

Він не відкидає від Себе розкаяної розпусниці, що викликала огиду в скандалізованого фарисея (Лк. 7:36-50). Він хвалить також віру сотника-поганина з Капернауму (Лк. 7:9). Доброта Ісуса доходить до вершини в слові прощення тим, хто Його розіп’яв (Лк. 23:34), та розкаяному розбійникові (Лк. 23:42-43). Безмежність Божого милосердя вичерпно показано в трьох притчах 15-ої глави, а притча про «великий бенкет» (Лк. 14:16-24) виразно говорить про запрошення до Божого царства всіх людей, хай які вони були б нещасні та знедолені.

в) Утім, доброта і милосердя до всіх – це не якась загальна амністія. У Євангелії Луки Ісус є не менш вимогливий, ніж в інших Євангеліях. Його милосердя не може миритися з лицемірством, егоїзмом та надуживанням Його терпеливістю. Звинувачення фарисеїв (Лк. 11:39-52), притча про багача, байдужого до потреб злиденного Лазаря (Лк. 16:19-31), погрози проти багатих і могутніх цього світу (Лк. 6:24-26; 12:15-21), притча про неплідну смоківницю (Лк. 13:6-9) тощо – усе це показує, що Ісус є не лише безмежно добрий, а й абсолютно справедливий.

Особливо суворим у Луки є осудження багатих і багатства як такого (Лк. 6:24; 12:15); відповідно, Ісус вимагає від тих, хто хоче йти слідом за Ним, цілковитого відречення від матеріяльних багатств (Лк. 12:33; 14:33). Він знав, наскільки людина схильна до добробуту, до комфортного життя, наскільки часто марево багатства примушує зраджувати сумління і наскільки матеріяльні статки, що їх бажають здобути, змушують забувати про те добро, яке необхідно робити і яке є єдиною річчю, що вартісна перед Богом.

Утім, завжди залишається правдою, що кожна мить людського життя – це мить благодаті, в якій Бог Отець очікує, щоб Його блудний син повернувся, хай який гріх мав віддалити його від батьківського дому.

г) Несподіваною, порівняно з іншими євангелистами, є та увага, що її Лука присвячує у своєму Євангелії жінкам. Для сучасників Ісуса вони також належали до категорії нижчого рангу, ними погорджували, їх принижували. Лука залюбки згадує про присутність жінок поряд з Ісусом – чи то жінок, які одержали від Нього прощення гріхів (Лк. 7:36-50), чи то тих, які йшли слідом за Ним і забезпечували зі своїх маєтків необхідне для Його життя (Лк. 8:1-3). Дуже гостинно прийняли Ісуса та Його апостолів Марта і Марія, сестри Лазаря (Лк. 10:38-42); декілька жінок, сповнених співчуття, плачуть над терплячим Ісусом по дорозі на Голгофу (Лк. 23:27-31). Можна ще згадати й низку інших жінок: Єлисавету, щасливу матір Івана Христителя; жінку, що в захваті від Ісуса оголосила блаженною Його матір (Лк. 11:27 нн); бідну вдову, яку Ісус хвалить за її скромну, але насправді велику пожертву (Лк. 21:1-4); «дочку Авраамову», яку Ісус оздоровлює в суботу (Лк. 13:10-17); прибиту горем вдову з Наїну, якій Ісус повертає до життя єдиного сина (Лк. 7:11-17); старицю Анну, яка разом зі Семеном очікувала на «потіхи для Ізраїля» (Лк. 2:36-38); і, врешті, Марію, матір Ісуса, яка займає центральне місце у двох главах про дитинство (у Матвія головна роль належала Йосипові).

За одним старовинним переданням, Лука намалював був ікону Пречистої Діви; навіть якщо це не відповідає дійсності з огляду на численність різних «Богородиць св. Луки», – у перших двох главах свого Євангелія він залишив нам такі образи, з якими жоден портрет не міг би зрівнятися.

У Євангелії Луки неможливо не зауважити зародку майбутньої реабілітації жінки, що в християнстві стає абсолютно рівною з чоловіком – як особа і як дочка Божа, віднаходячи всю свою гідність в родині і в суспільстві.

д) Нарешті слід зауважити, що Лука найбільше з усіх євангелистів наголошує на одній надзвичайно важливій речі в житті Ісуса і в житті християн, а саме – на молитві. Він частіше, аніж інші, змальовує Ісуса заглибленим у розмові з небесним Отцем у молитві, головним чином у найважливіші хвилі Свого життя та Своєї місії (Лк. 3:21; 5:16; 6:12; 9:18; 9:29; 11:1; 23:34; 23:46). І в цьому Ісус є прикладом для Своїх учнів (Лк. 11:2-4; 18:1-8; 18:10-14; 21:36; 22:40-46). Їхня молитва має бути наполеглива, як молитва настирливого товариша (Лк. 11:5-13) чи вдови (Лк. 18:1-8), і покірна, як молитва митаря (Лк. 17:9-14).

СХЕМА-ПІДСУМОК
1.   1-2: Євангеліє дитинства Ісуса. Благовіщення народження Івана Христителя та Ісуса; прибуття Марії до Єлисавети; народження й обрізання Івана та Ісуса; принесення Ісуса до храму; розмова дванадцятирічного Ісуса із законовчителями.

2.   3:1 – 9:50: Початок діяльности Ісуса в Галілеї.

а) 3:1 – 4:13: Проповідь Івана Христителя, хрещення та спокуси Ісуса;

б) 4:14 – 6:11: Ісуса відкидають Його співгромадяни і приймають чужі, стаючи Його учнями;

в) 6:12 – 7:50: Вибір Дванадцятьох і програмна проповідь;

г) 8:1 – 9:50: Деякі чуда, місія апостолів, Петрове визнання віри, провіщення страждань, переображення.

3.   9:51 – 19:28: Довга подорож до Єрусалиму, структурна характеристика Євангелія від Луки, який поміщає тут великий обсяг власного матеріялу (різні епізоди, притчі, повчання Ісуса); 13:22; 17:11; 18:31; 19:28 нагадують, що Ісус перебуває в дорозі до Єрусалиму.

4.   19:29 – 21:38: Останні дні в Єрусалимі: месіянський в’їзд до Єрусалиму, суперечки з книжниками і фарисеями, есхатологічна проповідь.

5.   22-24: Страждання, смерть і воскресіння Ісуса.

 

Попередній запис

Структура та зміст Євангелія від Луки (закінчення)

Наступний запис

Учень, якого любив Ісус