В апостольському повчанні “Evangelii nuntiandi” (“Проголошення Євангелія“) папа Павло VI пише, що “Церква існує для євангелізації”. Отже, євангелізація – це не лише головне завдання Церкви, а й єдине, до якого, стисло мовлячи, зводиться її суть і покликання в цьому світі.
Щоправда, це завдання не обмежується переказом якогось послання, а є введенням у світ Царства Небесного, внаслідок чого відбувається запрошення Ісуса Христа в усі сфери людського життя.
Святий Лука в Діях апостолів твердить, що апостоли з великою силою свідчили про воскресення Господа (пор.: Дії 4:33). Євангелізувати можна з силою або, на жаль, без… У чому полягає різниця? Автор Дій апостолів відповідає на це запитання у двох фрагментах, які подано безпосередньо перед вищезгаданим твердженням. Вони стосуються:
– чуда оздоровлення кривого біля дверей єрусалимського храму, що звалися Красними;
– другого зіслання Святого Духа, перед яким Церква просить, щоби їй було дано динаміс (силу являти знаки й здійснювати чудеса) і парезію (свободу й внутрішнє переконання) для сміливого проповідування Євангелія.
Згідно з Божим планом, пророкування смерти Господа та провіщення Його воскресення супроводжувалося проявами сили, які свідчили, що Господь, померши за нас на хресті, справді воскресне й житиме.
Знаки, чуда, зцілення не є звичайним додатком до євангелізації; вони – її форми, оскільки вказують на те, що Господь воскрес. Вони не є також чимось другорядним; і ми зайняли б зрадницьку позицію стосовно Божого плану, якби трактували їх таким чином. Тим паче не маємо права вважати, що знаки, чуда, зцілення відбувалися тільки впродовж перших років існування Церкви. Божі дари – остаточні й невідворотні.
У деяких ситуаціях знаки супроводжують проповідування, як це було у випадку з паралітиком (розслабленим), що його опустили крізь отвір у даху будинку, в котрому Ісус проповідував Слово (Мр. 2:1-12). За інших обставин знаки передують проповідуванню, немовби створюючи додаткову цінність, плодом якої стають численні навернення, як у випадку зцілення біля Красних дверей, коли навернулися дві тисячі людей. Колись я чув, як прокоментував цей фрагмент отець Еміліян Тардиф: “Петро завдяки самому тільки проповідуванню й одному зціленню навернув дві тисячі осіб. Ми самі, навіть якби проповідували дві тисячі разів, нікого не навернемо. Різниця полягає в тому, що у випадку Петра діяв Святий Дух, Який потужно вказував на те, що Ісус живе”.
Ця книжка Філіпа Мадра розглядає саме цей аспект, який не завжди був та є досить чітким і зрозумілим, коли йдеться про проповідування Євангелія в нашій Церкві. Повторімо слова Петра, які він промовив в єрусалимській святині: “Чого ви дивуєтесь цим?” (Дії 3:12). Знаки – невіддільна частина проповідування Євангелія. І зовсім не дивує те, що вони існують, проявляються. Навпаки, чимось ненормальним було б, радше, те, якби знаки зникли з євангелізаційної діяльности. Не йдеться також про те, щоб приписувати їх конкретній особі; вони – діло Бога, Який любить Своїх дітей, а оскільки любить – то й зцілює Своєю любов’ю.
Бог зцілює Своїх дітей сьогодні, й це є знаком Його любови, адже завдяки ранам, яких Ісусові було завдано на хресті, ми виліковуємося від наших хвороб і позбуваємося страждань. Отже, зцілення – це завжди прояв любови до нас Того, Який довів Свою любов, віддавши життя за тих, кого полюбив.
Бог зцілює сьогодні, оскільки Бог – це любов, і все, що Він робить, чинить з любови й через любов. Його любов зцілює, а брак любови може стати причиною багатьох психологічних і фізичних хвороб, які гнітять людство.
Філіп Мадр, відомий багатьма своїми книжками (одними – як учитель, іншими – як душпастир), цього разу постає перед нами в ролі свідка, який розповідає про велику кількість зцілень. Ці зусилля Бог здійснює серед Свого народу, бажаючи ще раз показати, що Він не змінив Своєї, відомої нам з Євангелія, “методологи”, яку використовував Ісус, коли проповідував, навчав і зцілював.
Упродовж двадцяти років мені судилося проповідувати Євангеліє на п’яти континентах разом з отцем Еміліяном Тардифом, якого Господь обдарував харизмою зцілення. Я багато разів чув, як отець Еміліян казав, що ніхто не має права скорочувати Євангелія, оминаючи ті фрагменти, які стосуються зцілень, бо, мовляв, вони не подобаються. Йдеться не про те, чи це нам подобається, чи ні, – ці зцілення просто є частиною Божого плану.
Нині світ більше, ніж будь-коли, потребує цих знаків Божої любови. Страждання людства стали настільки великими, що вже недостатньо лише проповідувати хрест, не кажучи при цьому про силу, яку він випромінює. Адже спасення досягаємо не завдяки стражданням. Ісус уже заплатив за наші страждання Своєю кров’ю, відкупив нас, узявши на Себе всі наші болі й хвороби.
У сучасному світі Церква опинилася перед серйозним викликом: продемонструвати, що вона володіє тією самою силою проповідування Доброї Новини й зцілення хворих, що й її Господь і Вчитель.
Зі сторінок цієї книжки дізнаємося, що сила Духа в Церкві не ослабла, а Ісус Христос залишається тим самим вчора й сьогодні, і навіки-віків на всіх географічних широтах.
Перед нами сторінки, які свідчать, що проповідування Євангелія нашого Господа Ісуса Христа й далі триває в силі Духа.
Хосе Г. Прадо Флорес Ґвадалахара, Мексика, 23 квітня 2002 р.