У цій книжці, присвяченій темі Божого Провидіння, отець П’єр Десковемон поступово пробуджує в нашому серці щораз більше захоплення християнською відповіддю на найболісніше й найтривожніше для людини запитання.
Автор не вперше порушує цю проблему. Він збагачує читача, ділячись власними ґрунтовними знаннями та підтримуючи тісний, безпосередній зв’язок із ним. Свої думки викладає просто й упевнено, водночас не уникаючи складних питань.
Насамперед автор звертається до відповідних текстів Святого Письма, а потім – до слів та роздумів святих, що відбивають стан їхньої душі й слугують свідченнями, які зміцнюють нашу віру. Далі покликається на вчення Церкви, цитує єпископів і різні тексти Учительського Уряду Церкви, після чого переходить до аналізу різноманітних обставин і контекстів нашого життя, які ускладнюють або полегшують сприйняття Божої діяльности у світі. Отож, із кожною сторінкою цієї книжки ми щоразу глибше розуміємо це поняття, мимоволі опиняючись у полоні його чарівности, хоча частині з нас воно спочатку видається трохи старосвітським. Наші очі відкриваються, а серце проймається зворушенням. Тайна Провидіння стає джерелом радости.
Розглядаючи це поняття в контексті всіх правд віри, бачимо, що воно пов’язане з богослов’ям створення. На це, зокрема, однозначно вказує і його місце в християнській катехизі. Оскільки Провидіння існує, ми не говоримо про діяльність Бога лише в минулому часі. Наш Творець постійно піклується про нас і добре знає, чого ми потребуємо для життя й зростання, а його Провидіння щедро обдаровує нас усім цим.
Внутрішній вогонь, що палає в серцях святих та іноді видається неймовірним, стане зрозумілішим, коли усвідомимо тайну нескінченної доброти Бога. Святі жили в різні часи, живуть вони й нині. І стає зрозуміло, що те саме натхнення, той самий довірливий погляд у бік Провидіння, та сама любов, з якою вони приймають Його присуди, спричиняють їхню внутрішню переміну, що прагне охопити й нас. Свята Тереза Авільська[1], що жила в XVI столітті, писала: «Я – Твоя. Що хочеш учинити зі мною, Господи? Якщо бажаєш – буду радіти. Якщо така воля Твоя – прийму смуток. Що хочеш зі мною вчинити?» У XIX столітті отець Шевр’є з Ліона писав: «Страждання – неминуче, аж до смерти, доведеться помирати на хресті, дати прибити себе до хреста, як наш Господь». 1975 року Франсуа-Ксав’є Нґуєн Ван Туан, сорокасемилітній архиєпископ Сайгона, серед тисячі п’ятисот депортованих земляків, серця яких були переповнені розпачем, ненавистю й прагненням помсти, повторював: «Тут, Господи, – катедра моя, така воля Твоя, тож я приймаю її».
Ісус приймає волю Отця в Оливному саду й на хресті – волю, яка полягає в тому, щоб любити людей до кінця, служити їхньому спасінню й приєднанню до Божої любови. Приглядаючись до свого життя, зокрема й до випробувань і страждань, святі приймають цю волю любови аж до спасіння. «Вони переконані в тому, що, не втрачаючи віри в Божу Любов під час випробувань, спасають світ разом із Христом і в Ньому»
Тайна Провидіння стає чудесною, оскільки змінює природне сприйняття подій, перш ніж наша віра досягне звершення в любові з Ісусом. Треба співпрацювати з тим, що «на серце людині не впало» (1Кор. 2:9), чого ми ніколи собі навіть не уявили б, але що, однак, діється на наших очах, тому що «тим, хто любить Бога… усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).
Отже, можемо сміливо визнати, що немає такого елемента в благовісті Христа, який не був би виявом чудесної тайни Провидіння.
Кардинал Фіпіп Барбарен
[1] Тереза Авільська (1515-1582) – католицька свята, відома іспанська черниця-кармелітка, письменниця-містичка, реформаторка кармелітського ордену. Проголошена Вчителем Церкви. – Прим. пер.