Чому я так наполягаю на необхідності усвідомити та переосмислити негативний досвід дитинства?
Щоб не завдати шкоди ані собі, ані іншим.
Щоб бути добрими батьками.
Дедалі більше переконуюся в тому, що по-справжньому спокійна дитина, до якої добре ставляться, не стане жорстоким дорослим. Аналогічно, дорослі, які правильно сприймають негативний досвід дитинства, будуть ніжними зі своїми дітьми і навряд чи виявлятимуть девіянтні[1] форми поведінки.
Саме тому необхідно визнати право кожного переживати та вільно виявляти почуття до своїх батьків, навіть якщо йдеться про злість чи непослух.
Хтось із вас може мати певні зауваження щодо цього. Але я запрошую вас роздумати про власне дитинство: можливо, ці зауваження зумовлені тим, що ви воліли забути певні психологічні травми, яких зазнали в дитинстві.
Кожен із нас є вільним і, якщо так вирішить, може звільнитися від цієї спокуси забути все. Якщо ж, натомість, усе ховається в підсвідомості, щоб уникнути дискусій про власну родину, власних батьків, то згодом на світ можуть вилізти навіть прояви жорстокости, як емоційної так і фізичної.
Повірте мені.
І не лякайтеся.
Що довше ви триматимете всередині страждання дитинства, то більше ризикуєте потрапити в полон власної жорстокости, психічної та фізичної. І, навпаки, що більше ви вивільнятиметеся від них, то більше загартуєте свою гідність та чудову самооцінку.
Не бійтеся переосмислити заново негативний досвід дитинства!
Навпаки.
Багато часу забуття не дозволяло мені бачити чітко, породжуючи відчуття незадоволення, неадекватности, агресивности, в якій я звинувачував себе або ж суспільство. Родинний аспект я залишав осторонь.
Згодом, коли я вирішив не боятися того, що відчував і більше нічого не приховувати в пам’яті, а вирушити на пошуки маленького Валеріо, то заново пережив усе те, що вистраждав. Я нарешті зрозумів, що решта мого життя не буде затьмарена відчуттям провини за те, чого я не робив.
Відповідно, лише таке повернення до минулого може допомогти вам змінитися зсередини.
Тією мірою, якою ви переживете автентичну істину того часу, якою б вона не була, і відчуєте її серцем, ви не тільки не матимете проявів агресії, але й відчуєте дивовижну переміну.
Ви змінитеся.
А глухе приховане злопам’ятство, яке довго носили в собі, звільнить місце для справжнього внутрішнього спокою і глибокого відчуття миру.
Тоді ви все зрозумієте.
Нарешті ви станете господарем власних почуттів.
Звісно ж, ви, як і я, не можете поміняти батьків чи родичів.
Але ви можете змінити себе самих.
Всі ми народжуємося невинними
Не думайте, що це право лише деяких осіб.
У кожному з нас є невинна дитина, життєрадісна і щаслива, а поруч із нею – депресивна і нещасна. Кожен із нас обирає перший або другий варіянт.
Необхідно зробити дещо заради усвідомлення – відкинути, а не додати. Необхідно зосередитися на сутності.
А для цього необхідно знову стати дітьми.
Тими невинними. Тими життєрадісними і щасливими.
Необхідно відправити геть слухняну, депресивну і нещасну дитину, яка була потрібна для незрозумілої слави, влади чи грошей, але яка не може бути повноцінно щасливою.
Нав’язані правила
З погляду батьків та й дорослих взагалі, життя дітей – це щасливий, спокійний та веселий період.
Насправді ж, дитинство сповнене тривог та страхів і позначене нав’язуванням чітких правил (деякі з яких, звісно ж, необхідні для виживання дитини: завдяки процесу ідентифікації батьки допомагають дитині усвідомити життєво необхідні правила, від гігієнічних до тих, які пов’язані зі збереженням їхнього фізичного здоров’я).
Правила виховної системи синтезуються в двох великих вимірах: щодо батьків дитина повинна бути слухняною та лагідною, аби отримати їхню любов, а коли не виконуватиме правила, буде покараною; щодо інших, натомість, дитина повинна бути агресивною та конкурентоспроможною, щоб могти досягнути успіху в житті, панувати іншими, інакше ж її вважатимуть невдахою, неважливою, з неї сміятимуться інші, найперше її ж батьки.
Звичайно – і я це підкреслюю вкотре – не всі батьки є такими, але деякі так, особливо духовно бідні.
Отож, трирічна дитина розуміє, що батьки не сумніваються, завжди мають рацію і необхідно просто їх слухати і слухатися.
Результат?
А результат такий, що за ці кілька років дитину вже позбавили значної частини її потенціялу і вона познайомилася з депресією та невпевненістю.
Вона втратила радість життя та ентузіязм.
[1] Девіянтна поведінка (відхильна поведінка) – поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, унаслідок чого відбувається порушення цих норм. – Прим. ред.