Ви думаєте, що я перебільшую?
Можливо.
Та необхідно розпочати стягувати ковдру тиші, якщо ви хочете запобігти стражданням дітей, які виникнуть як наслідки хворої психології та неправильного виховання.
На цей момент здається, що найважливішим є власне не говорити про зазнані в дитинстві травми, мовчати, забути, не визнавати, що ми були дітьми, з якими погано поводилися. Або ж вважати, що так і мало бути.
Зазвичай говорять про окремі екстремальні випадки. Мою особисту історію можна і не враховувати, але йдеться про ціле покоління.
Ціле покоління, яке не пам’ятає.
Покоління, яке забуло.
І це мовчання суспільства і культури призводить до насильства.
Мужність сказати правду
Зараз необхідно мати мужність поставити правильні запитання, щоб дослідження рухалося в правильному напрямку.
Запитання, яких ми завжди уникали.
«Мамо, чому ти так зробила?»
«Чому ти покарала тільки мене?»
«Чому ти мене не цінуєш?»
Я пишу цю книгу власне для того, щоб могли зрозуміти і матері, які в дитинстві потерпали від страждань.
Якщо немає мужности говорити про виховне невігластво деяких батьків, то ми й надалі перебуватимемо в замкненому колі жорстокости і зла, поганого ставлення та зловживань.
Спокійна, незалякана дитина відчуває необхідність сказати матері, що вона чинить із нею погано; якщо її ображатиме старший брат, вона спокійно скаже про це батькам.
У мене не було такого дитинства.
Я мав завжди мовчати.
Приховувати свої спогади.
Приймати несправедливість.
Особливо після смерти батька. Він був єдиним, хто намагався мене захищати, нехай йому це і не завжди вдавалося.
Природно, що такі особи, як він, не викликають страху.
Я повторю, що моє зцілення розпочалося тоді, коли я зрозумів, що маю ще одного Батька, Який завжди мене любив, любив ще до мого приходу в світ і знає мене так добре, що може сказати, відповідно до відомого євангельського образу, скільки в мене волосинок на голові.
Лише так я навчився особистій відповідальності.
А не братися за ті речі, які мене не стосувалися.
Але як я вже уточнював, нікого не хочу звинувачувати. Звісно, у вихованні дитини треба враховувати багато інших чинників, окрім поведінки батьків. Якщо я про них не згадував, то тільки для того, щоб описати проблему і не заглиблюватися в інші, не менш важливі, тематики.
Я пишу ці сторінки, щоб мої читачі набралися мужности виразити власні емоції, не боячись агресії співрозмовників і не ризикуючи заплутатися чи помилитися через їхню неоднозначність.
Я бажаю всім тим, хто читає ці рядки, жити в атмосфері свободи та автентичности, яка дозволяє всім висловити свої думки та почуття заради спільного духовного та психологічного зростання.