Епохою Макавеїв чи дещо більш раннім часом датовано три короткі книги – Товита, Юдити і Естери, герої яких – одні з найвідоміших постатей Старого Заповіту.
Метою цих книг не було писати історію, а лише показати приклади поведінки. Макроскопічні і в кінцевому підсумку наївні неточності вказують на те, що перед нами – народні оповідання, яким характерні разючі перебільшення, колорит, раптові зміни ситуацій, величні персонажі тощо. В історичній дійсності підґрунтя цих оповідань слід шукати в місцевих епізодах дискримінації, страждання і навіть переслідування, яких зазнавали єврейські спільноти, розсіяні на Сході після знищення царств Ізраїля (722 р. до Хр.) і Юди (586 р. до Хр.). У цих епізодах приклади повних віри в Бога особистостей, які наражали на небезпеку своє життя, щоб зберегти вірність Йому та щоб допомагати своїм братам, спонукували кожного єврея плекати свою віру та любов до братів – насамперед коли все це могло бути небезпечним, як це було в період Макавеїв.
Книга Товита
Це історія двох стражденних, але все ж таки вірних Богові та Його законові людей, що відбувається на землі заслання. Книга намагається показати, як Бог не покидає напризволяще того, хто звертається до Нього з довір’ям і живе згідно з Його законом.
а) Тов. 1-3 представляє героїв цієї історії.
Родина Товита належала до племени Нефталим, яке в часи Ісуса Навина оселилося в Галілеї. Цю область, як і все Північне царство, зайняли асирійці, які в 722-му р. знищили навіть його столицю Самарію й вивезли до Месопотамії більшу частину євреїв. Товит та його маленька сім’я (дружина і син Товія) мешкали в Ніневії, столиці Асирії, де вони непогано влаштувалися. Як на батьківщині, так і на засланні головною тривогою Товита було жити в усьому згідно з Божим законом та допомагати, наскільки це було можливо, своїм співвітчизникам, депортованим на заслання, таким, як він, і біднішим від нього. Особливим ділом милосердя, що його він завжди намагався чинити, було ховати тіла євреїв, яких асирійці часто вбивали, залишаючи непохованими. Це була найбільша зневага, якої в ті часи лише можна було завдати якійсь особі, і це був ляпас і для всіх інших євреїв, які безпорадно дивилися на ці сцени. Товит робить усе можливе, щоб сповнити це діло милосердя; його зауважують, доносять на нього, і його розшукують, щоб убити. Товитові вдається втекти, але все його багатство конфісковують.
Завдяки заступництву одного родича, який займав впливову посаду при дворі асирійського царя, він дістає змогу повернутися. Але саме під час свята П’ятдесятниці, коли Товит сідає за стіл у колі своєї сім’ї, потреба поховати ще одне тіло підіймає його з-за столу, щоб сповнити діло милосердя. Після обіду на нього спадає останнє горе: внаслідок банального нещасного випадку він втрачає зір. Товит не може більше працювати, його жінка Анна вибивається із сил; щоденні переживання стають нестерпні, і одного разу через перебільшені скрупули чесности чоловіка, які до того ж були безпідставні, вона не витримує й ганить свого чоловіка саме за його добрі вчинки, за любов і милосердя до мертвих, що, на її думку, довели сім’ю до безрадного становища. Бідному чоловікові не залишається нічого іншого, як лише звернутися до Бога, в Якого він ніколи не переставав з довірою вірити.
Він визнає, що його терпіння є часткою покути за ті провини, за які народ страждає на засланні. Але настає час, коли він більше не може витримати, і просить Бога, щоб Той позбавив його життя. До цього моменту (Тов. 1:3 – 3:6) історія Товита розповідається від першої особи, що чинить її ще більше зворушливою і привабливою.
Тим часом в одному місті в Персії, Екбатані, ще одна єврейська сім’я перебуває в біді – сім’я Рагуела. Його єдину дочку, що була на виданні, переслідує диявол. Якийсь демон, якого автор називає Асмодеєм, вражав на смерть усіх її наречених. Аж сім чоловіків, говорить автор (звісно, не без перебільшення, метою якого було викликати більшу цікавість та подив читача), одружилися із нею, але померли того самого вечора, коли справлялося весілля. У народі ходила чутка, що це вона, Сара, вбивала своїх чоловіків; й одна слугиня, що чула цю поголоску, одного разу, посварившись із господинею, каже їй це. Сара хоче відібрати собі життя, але згодом, подумавши, якого болю й безчестя вона завдала б своєму батькові, в якого вона була єдиною дочкою, усвідомлюючи свою невинність, вона звертається до Бога і просить Його звільнити її від страждання та дати їй померти (Тов. 3:7-15).
б) У Тов. 4-12 розповідається, як Бог допоміг цим двом добрим ізраїльтянам. Ця історія всім відома; у кожному разі вона заслуговує, щоб її прочитати безпосередньо в тексті: подорож юного Товії в супроводі Божого провідника до Рагів, одного далекого перського міста, щоб забрати гроші в якогось Гаваела, що він позичив їх у Товієвого батька; впіймання чудодійної риби, зупинка в Екбатані й одруження юного Товита зі Сарою, щасливо звільненою від демона; тривога похилих віком батьків Товії; повне радости повернення до Ніневії; одужання батька від сліпоти та об’явлення Рафаїла.
в) Епілог (Тов. 13-14): подячна молитва похилого віком Товита, що пророкує майбутню славу Єрусалимові. Далі коротко сказано про останні роки життя Товита, його передсмертні настанови синові і пророцтво про падіння Ніневії, свідком якого стане юний Товит.
Деякі деталі цієї історії можуть здивувати читача, наприклад, цілюща сила деяких органів риби або ревнощі демона до Сари, так мовби він був… закоханий у неї. Що стосується ревнощів диявола – слід зауважити, що це «народне пояснення» факту смерти Сариних чоловіків. Товія каже своєму товаришеві в подорожі: «Чув я…» (Тов. 6:14); а всім відомо, як народна фантазія навіть сьогодні нерідко дає найнеймовірніші пояснення на надзвичайні явища. У кожному разі певним є те, що бідну дівчину переслідував демон і що Бог давав на це Свій допуст, влаштовуючи тим часом справи таким чином, щоб вона могла щасливо вийти заміж, згідно зі законом, за когось зі своєї родини, будучи єдиною дочкою і, відповідно, спадкоємницею (Тов. 6:13; пор. Чис. 27:8-11).
Що ж стосується сили, приписуваної деяким органам риби, оздоровляти від недуг чи звільняти від злих духів, то мова не йде про якусь магію чи забобонність. Не треба забувати, що всі ці події відбуваються з Божого промислу і ними провадить один з Його ангелів, спеціяльно посланий для «оздоровлення»; це він є «Божим ліком» (ім’я Рафаїл по-єврейськи означає, власне, «Бог оздоровлює»). Що ж до всіх інших деталей, то автор книги оперує дуже загальними тогочасними лікарськими знаннями та народними віруваннями. Те, що насправді важливе, – це молитва тих, хто переносить терпіння, молитва, яку Бог вислуховує, а Він може послужитися будь-яким середником, що відповідає менталітетові тодішніх часів, аби допомогти тим, хто в молитві з довір’ям звертається до Нього.
Книга Товита особливо важлива тим, що вона разом з іншими текстами дає основу для доктрини про ангелів-хоронителів. Її моральна вартість стає зрозуміла просто з читання. Епізоди життя Товита та його слова – це безперестанні заклики чинити добрі діла, а в молитвах, що їх знаходимо в книзі, висловлено найглибші почуття і майже саму душу її героїв, тобто глибоку віру, яка кермує всім їхнім життям.