Не говоритиму тут про помилки дітей. Розкажу про помилки, які чините ви. Що робить батько або мати, припустившись помилки? Знаю, коли йдеться про вирішення проблем дітей, легко скласти приблизний план дій і дотримуватися його. Але іноді неможливо уникнути відчуття роздратування й невдачі, коли справи починають розвиватися не за планом. Знаю, як воно, коли бачиш, що немає жодних шансів реалізувати свої задуми, мотиви і переконання. Життя не ідеальне, і ми теж не досконалі.
Пригадую, як моя донька Кріссі в шість років училася їздити на велосипеді. Якоїсь миті мені здалося, що вона навчилася самостійно тримати рівновагу. Робила кілька кроків, вистрибувала на велосипед, трохи крутила педалями й зіскакувала з нього. Здавалося, що вона потребувала лише впевнености в собі, щоб утриматися на сідлі і продовжити крутити педалі.
Тож одного суботнього ранку татко вирішив, що сьогодні Кріссі навчиться по-справжньому їздити на велосипеді.
Категоричне рішення, що саме того дня донька мала навчитися керувати велосипедом, було моєю першою помилкою. Ми пішли на одну з вулиць нашого мікрорайону. Я двома руками підтримував її на велосипеді. Донька трохи покрутила педалі, виїхала на пагорб і почала з’їжджати вниз. Крутила педалі спокійно, а я доволі швидко біг поруч, утримуючи велосипед у рівновазі. Навіть відпускав велосипед на кілька секунд, щоб переконатися, чи Кріссі навчилася балансувати, і побачив, що в неї це вже непогано виходить. Ми проїхали ще трохи, і я вирішив (не сказавши про це Кріссі) відпустити її, щоб решту дороги подолала сама. Коли я зробив це, донька набрала швидкости, втратила контроль і в’їхала просто в кактус. Можливо, ви раніше не звернули на це уваги, але ми живемо в Аризоні – тут ростуть одні з найбільш колючих на заході країни кактусів. Бідолашна дитина впала саме на такий кактус. Потім ми ще довго витягали колючки з маленького тільця шестирічної дитини.
Певна річ, я страждав більше, ніж Кріссі, однак це зовсім не поліпшило її самопочуття. Після того вона ще рік не мала ані найменшого бажання сідати на велосипед.
Загалом ця пригода навчила дівчинку двох речей:
- Триматися здалеку від двоколісних велосипедів – бо вони небезпечні.
- Триматися на віддалі від тата – бо він ще небезпечніший! Адже це він замість неї вирішив, що вона вже уміє керувати велосипедом.
Того дня я теж дещо зрозумів: я не дав доньці навчитися їздити на велосипеді по-своєму, в її темпі. Бажаючи бути добрим татком, я втрутився і спробував змусити її вчитися їздити на велосипеді в моєму темпі, і це закінчилося провалом.
Розповідаю про це, щоб допомогти вам зрозуміти таке:
- Ніколи не змушуйте дитину робити більше, ніж вона може. Можливо, якось ви перейдете цю межу. Намагаючись виробити в дитини відповідальність і обов’язковість, можемо вимагати від неї чогось, що перевищує її можливості. Однак цього треба уникати.
- Вимагайте від дитини відповівальности, але не використовуйте непотрібного тиску. Звідки знати, що застосовуєте непотрібний тиск? Не існує надійного, гарантованого способу довідатися про це – просто, щоб порозумітися з дитиною, мусите бути уважні до неї (див. підрозділ «Спілкування»).
Практична дисципліна діє в обидва боки. Хочете, щоб дитина розуміла, якою є дійсність, мусите самі її усвідомити – особливо реальні вміння, страхи та слабкості своєї дитини. Коротко кажучи, практичну дисципліну треба використовувати, завжди додаючи до неї велику порцію любови.