Діла промовляють голосніше за слова. Цей вислів уже став банальністю, однак – як і всі інші банальності – часто буває правдивим. Приміром, коли йдеться про виховання дітей. Наші діти звертають увагу на те, що ми робимо, але не завжди зважають на наші слова. Тому я повторюю: часом треба «потягти за килим», щоб малі стерв’ятники попадали.
Будь-яка мама, мабуть, здригнеться, почувши, що її Божий дар я називаю малим стерв’ятником. Можливо, їй не зовсім подобається пропозиція «тягнути за килим», бо це видається більше схожим на покарання (що призводить до синців), ніж на дисциплінування. Однак прошу трохи терплячости. По-перше, у мене вдома (я родом з Тусона, штат Аризона) вважають, що маленькі стерв’ятники – дуже милі створіння. Особливо ж ті, що гніздяться на гойдалці в нашому саду. По-друге, я не згоден, що «тягти за килим» – це покарання, яке призводить до синців. Навпаки, такі дії – це утвердження практичної дисципліни, яку ви запроваджуєте в себе вдома. Продемонструю вам, чому.
Кілька років тому я проводив терапевтичну сесію з десятирічним Ериком. Він жив у селі й дуже любив тварин. Якось він без згоди батьків купив у товариша (за власні гроші) двох свинок. Хлопчик приніс тваринок додому й показав мамі, але вона заявила, що їх треба комусь віддати. Щоб досягти свого, Ерик випробував на батьках усі свої трюки: сказав, що витратив гроші й уже не може повернути їх назад; переконував, що доглядатиме за свинками, виростить їх, продасть і навіть заробить трохи грошей, тощо.
Але мама все одно не хотіла погодитися, щоб свинки залишилися вдома. Ерик уперто наполягав на тому, щоб йому дозволили тримати тваринок. Коли ця справа поволі почала перетворюватися на свинячу аферу, батьки Ерика прийшли до мене на консультацію.
Моя пропозиція була швидка і коротка: позбутися свинок. Реакція мами й тата чудово ілюструє дилему, перед якою постають батьки, які не хочуть «тягнути за килим». Як можна позбутися свинок, які належали Ерикові? Куди їх віднести?
Я спонукав батьків Ерика до рішучих дій зауваженням, що їхня дитина вчинила безвідповідально, принісши без дозволу двох тваринок. Крім того, я нагадав, що вони, як батьки, мають владу над хлопчиком. Якщо дитина переходить межу і своїми діями заявляє: «Не маєте наді мною влади, зроблю все, що мені подобається», потрібно діяти швидко й рішуче – «потягнути за килим».
Батьки Ерика зрозуміли, у чому річ, і віддали свинок, до того ж вдало – знайшли родину, яка захотіла їх забрати задарма. Звичайно, Ерик був незадоволений, адже витратив гроші. Однак, можливо, саме це було найліпшим уроком в усій цій історії.
Коли Ерик повернувся додому й побачив, що свинок нема, він дуже розгнівався. Немов ошаленів. Однак згодом його батьки розповіли мені, що, «потягнувши за килим», вони справді привернули Ерикову увагу. І це спричинило позитивні зміни в його поведінці.
Мабуть, усім зрозуміло, що інцидент зі свинками був не єдиною помилкою в житті Ерика. Він уже неодноразово намагався довести, що здатен наполягти на своєму. Звісно, батькам нелегко було бачити, що син втратив гроші, які заробив, важко працюючи помічником на сусідній фермі. Однак то був ідеальний урок, хоча й нелегкий. Батьки виявили велику терплячість, намагаючись переконати сина, щоб позбувся свинок. Існувала велика ймовірність, що хлопець віддасть їх на ферму, з якої взяв. Ба більше, там йому навіть могли повернути гроші. Але Ерик так уперся, щоб домогтися свого, що навіть не спробував їх віддати, і заплатив за це.
«Тягти килим» з-під Ерика виявилося не надто приємно, однак то був найліпший спосіб застосувати практичну дисципліну (і виявити до сина любов). Під час лекцій, які я читав по всій країні, у мене була нагода переконатися, що батькам навіяли чимало різних думок і поглядів. Приміром, вони не раз чули від психологів, мовляв психіка дітей така делікатна, що не можна їх нітрохи кривдити чи ранити. Я ж погоджуюся з Посланням до Ефесян. Не треба дратувати дітей (Еф. 6:4). Однак твердження, що діти занадто делікатні, щоб черпати науку з дисципліни, яка ґрунтується на любові, цілком немудре.
Як я вже згадував у попередньому розділі, діти невпинно випробовують батьків. Ні, вони перевіряють нас не зі зла, а хочуть лише знати, чи потрібні нам, чи ми переживаємо за них. Якщо будемо рішучі й демонструватимемо турботу, вони, можливо, не завжди будуть задоволені, але шануватимуть і цінуватимуть нас. Повторю: рішуче дисциплінуючи дітей, ми не караємо їх. У цій конкретній ситуації з Ериком і свинками втрата грошей (не кажучи вже про втрату тваринок) була ідеальним уроком. Цілком недоречно і навряд чи ефективно було б у цьому випадку кричати, обзивати сина або дати йому прочухана.
Гадаю, саме час розглянути найтрадиційнішу форму «дисципліни» – тілесні покарання. Можливо, ви запитуєте себе, чи я схвалюю такі методи? Тоді читайте далі.