«Ти їх у заслоні обличчя Свого заховаєш від людських тенет» (Пс. 31:21).
Дюни також можуть бути захистом. Уважно їх перешукуючи, можна віднайти різновид кратерів, в яких можна сховатися від погляду інших.
Я ніколи не намагався переховуватися. Цілком навпаки, зазвичай сідав у найвищому місці, яке легко помітити.
Однак у деякі моменти складалося враження, що я ніби заслонений і перебуваю в якихось окопах або казематі.
Довелося відчути слушність слів, які завжди видавалися мені неправдоподібними: «Ти їх у заслоні обличчя Свого заховаєш».
А й справді, немає нічого більш незахищеного, аніж обличчя. Нічого беззахиснішого. А тимчасом коли ти стаєш у світлі Божого обличчя, почуваєшся під захистом. Ти під охороною й опікою. Далеко від інтриг, від усього, що може становити загрозу.
Ти долаєш відстані, хоча найпідступніші засади чигають на тебе. Беззахисний, а водночас недоторканий.
Коли молитва ставить тебе в досяжності Божого світла, то воно стає твоєю найпевнішою схованкою.
Там, у відкритому просторі, ніхто й ніщо не може тебе досягнути. За умови, що в тебе є відвага залишатися незахищеним й ти довіришся цьому.
Людина молитви, під ослоною Божого обличчя, віднаходить основну рису: простоту[1].
В людському розумінні людина стає нагою.
Визволяється від усілякої хитрости, від різноманітних калькуляцій, тактик, намагання сподобатися сильним й впливовим, від бажання наслідувати моду одного дня, від змови з мамоною.
Виходить безборонна, нечутлива до обмов, «далека» від інтриг. З абсурдною відважністю називає речі й особи, нехтуючи чинні етикетки.
Безпечна у світлі Божого обличчя, не переймається врятуванням свого обличчя.
Вона обережна, але не боязка.
Щира, але не дурна.
Далека від інтриг.
Стійка до лестощів.
Природна в рухах.
Вільна у вчинках.
Сповнена поваги до всіх, не виділяє «великих».
Не втрачає часу на пошук контактів з тими, хто міг би довести її до певного середовища, оскільки не має найменшого наміру туди дістатися.
Вона готова зустрітися з кожним, але не шукає «потрібних» людей.
Тримається подалі від тих місць, де здійснюють ритуал без цінностей.
Людину молитви не цікавить, щоб бути «в колі», оскільки їй дуже залежить на тому, аби мати змогу рухатися на широкій території.
Якщо деякі шляхи надто переповнені або коли треба здобувати собі місце ціною поклонів, така особа радше обере дикі та пусті стежки. І починає співати. Покірно схиляється, адоруючи Єдиного, хто обдарував її смаком свободи та радістю співу.
Така людина лагідна, отож, не висуває вимог, ні з ким не конкурує, нічого не домагається, нікого не намагається випередити. Не висуває претензій, не захоплює місць, не вимагає привілеїв. Не просить прихильности. Не шукає підтримки, не випрошує відзнаки. Не турбується надмірно про те, щоб про неї говорили. Щобільше, радіє, коли може залишитися непоміченою. Тішиться, коли про неї забувають. Не дбає про зрозуміння. Байдужа до подиву інших. Не переймається публічним визнанням «важливих». Коли хтось просить її промовити, не одягається в тогу з премудрих цитат. Їй не йдеться про те, щоб інші довідалися, що вона є фахівцем і перебуває в центрі культурологічних дебатів.
Має відвагу свого нагого слова, позбавленого шат ідеології, далекого від теоретичних конструкцій.
Має відвагу використовувати убогі слова, які не пасують до жодної схеми, вигаданої майстрами моменту, але які виходять з її тіла, з її крови, з її мовчання. Всі можуть висміяти слово, яке так само беззахисне, як вона, але це буде її слово, дозріле в цій смузі світла, далеке від інтелектуальних майстерень.
Під ослоною Божого обличчя, її голова починає працювати самостійно, не переймаючись тим, чи варто підлаштовуватися до інших.
Проста, наївна людина.
Дитина.
Така людина неабияк цікавить інтриганів, бо є легкою здобиччю. Адже вона не буває надто обережною, не використовує захист, не зважає на…
Чи є сенс ставити пастку на беззахисну людину, яка іде у світлі сонця через відкритий простір?
Треба відмовитися від вербування до великого оркестру особи, яка покірна лише своїй внутрішній музиці й не звертає уваги на партитуру, розділену між всіма учасниками.
Людина, яка молиться, ніколи не стане хитрою. Якби вона була хитрою, то не була б людиною молитви.
Молитва – це школа мудрости, а не хитрости.
Молитва вчить долати кожну перешкоду, зрівнювати із землею захисні мури. Молитва вводить захоплених та щасливих людей у світлість Божого обличчя. У найбезпечніше, бо найбільш відслонене місце.
[1] В оригіналі «ingenuita»; автор звертає увагу на зв’язок цього слова з римським правничим терміном, який означав «вроджену свободу», тобто кондицію вільної особи, народженої від вільних батьків (прим. вид.).