Серед племен, що занурені в морок поганства, Бог вибирає Собі людей, які мають започаткувати Його народ, або Церкву. Першим із них був Авраам, або Аврам, що походив із Ура Халдейського в Месопотамії. Аврам – історична особа. Він жив у середині XIX ст. до Р. X.
Покликання Авраама означало поворотний момент в історії релігії Божого одкровення. На відміну від порушників небесної волі, про яких ідеться в пролозі Біблії, Авраам уособлює готовність виконати Боже повеління: розірвати зв’язки зі своїм середовищем і заснувати нову громаду в тій землі, на яку вкаже йому Бог (див. Євр. 11:8).
1) Покликання Авраама. Божа обітниця (Бут. 12:1-9)
Відхід Авраама з рідного племени поган був пов’язаний із його наверненням до віри в єдиного Бога. Боже благословення Аврама перейде на всі народи землі. А от сенс цієї обітниці розкриватиметься поступово.
2) Життя Авраама в Єгипті та Бетелі (Бут. 12:10-20; 13)
Святе Письмо зображає Аврама, не приховуючи його слабкостей. Його моральні уявлення ще дуже примітивні. Водночас сказано, що відтоді, як покликано патріярха та в нього з’явилася готовність виконувати Божі накази, він перебував під особливим заступництвом. 13:5-13. Лота так зачарувало багатство Содомської землі, що він оселився там, хоча це означало сусідство із зіпсованим, розбещеним народом (у Содомі процвітали бузувірські культи).
3) Зустріч Авраама з Мелхіседеком (Бут. 14)
Ця оповідь, узята, ймовірно, з давнього ханаанського літопису, вказує на зв’язок Аврама з царем-священиком Єрусалиму (Салема, див. Пс. 76 [75]:3) Мелхіседеком, який так само, як і Аврам, вірив в єдиного Бога. Переказ зображає Мелхіседека знаряддям Провидіння, людиною, яка іменем «Володаря неба й землі» немовби санкціонує перебування Аврама в Ханаані. Тож доля обітниці від самого початку виявляється пов’язаною з Єрусалимом, який у майбутньому став святим містом народу Божого.
4) Віра Авраама (Бут. 15)
Віра Аврама – це не абстрактна «віра в Бога», а «віра Богові», тобто довіра до Нього, упевненість у Його доброті. Ця віра чинить Аврама «батьком» тих, хто істинно вірує. Його потомство – це не лише тілесні нащадки, а й усі ті, хто пройнявся такою самою вірою, яку мав Аврам (див. Рим. 9:6-8; Гал. 3:6). Укладення Союзу здійснено згідно зі звичаєм, прийнятим на Сході.
5) Народження Ізмаїла (Бут. 16)
Учинок Аврама продиктований не просто примхою Сари, а міцно усталеним звичаєм того часу (цей звичай зафіксовано в Законах Хамураппі у XVIII ст. до Р. X. та в інших вавилонських документах).
6) Союз та обрізання (Бут. 17)
Початкове ім’я Аврам (Абрам) – «високий батько (Бог?)». Нове ім’я Авраам (Аб-рахам) означає «батько багатьох». Вірш 1 означає, що моральні вимоги стали невід’ємною частиною релігії Авраама. Проте в сімейному побуті патріярха можемо спостерігати окремі риси, які християнинові можуть видатися далекими від морального ідеалу. Тут треба пам’ятати, що Бог почав перетворювати життя обраного народу не зі зміни зовнішніх звичаїв, а з виховання почуття відданости Йому та віри. Згодом віра перетворюватиме життя. 17:10. Обряд обрізання дуже давній. Він означав присвяту людини божеству. А от обрізання синів Авраама (на відміну від такого самого обряду, що його здійснювали єгиптяни та деякі інші народи) було знаком присвяти єдиному Богові. Пізніше, коли юдеї зіткнуться з греко-римським світом, який не знав цього звичаю, обрізання стане відмінною віросповідною ознакою юдеїв. І хоча Новий Заповіт не скасував обрізання для юдеїв, воно все-таки втратило своє значення, бо його замінило хрещення (див. Дії 15).
7) Богоявлення в Мамре й у Содомі (Бут. 18; 19:1-28)
Оповідь в образній формі викладає біблійну філософію історії, згідно з якою долі народів залежать від їхнього морального стану. Запитуючи Бога, Авраам упевнений у Його справедливості. Долю Содому й Гомори визначили особливо важкі моральні та релігійні збочення їхніх жителів. Геологічні й археологічні дані підтвердили, що в цьому районі справді відбулася катастрофа, яка знищила міста.
Богоявлення Авраамові послужило сюжетом для іконописного зображення Тройці.
8) Походження аммоніїв і моавитян (Бут. 19:30-38)
Легенда розповідає про походження аммоніїв і моавитян – народів, що пізніше проживали східніше від Йордану та Мертвого моря. Вчинок доньок Лота пояснюють тим, що вони вважали, начебто загинули всі люди на землі (вірш 31) і їм належить відродити людський рід. Проте акт кровозмішення (забороненого в синів Авраама, див. Лев. 18:6-16, але дозволеного в деяких поганських народів) указує на те, що нащадки Лота не зберегли етичних принципів Авраамової віри. У такий спосіб вони (тобто моавитяни й аммонії) поставили себе поза обраними поколіннями.
9) Народження Ісака. Агар та Ізмаїл (Бут. 21)
21:5-6. Ім’я Ісак (Іцхак) означає водночас і «сміх», і «радість». 21:9-11. Переказ і тут не приховує слабкостей Авраама. У цьому випадку йдеться про те, як він поступається дружині, піддавшись її неслушним вимогам. 21:12-13. Долі Ізмаїла та Ісака будуть різними. Ізмаїл стане великим воїном пустелі (від нього походять сінайські кочівники, ізмаїльтяни; їх деколи помилково плутають із арабами). А от Ісак стане спадкоємцем обітниці. Таке обмеження, а саме виділення з племени лише однієї групи, мало послужити усталенню традиції Союзу та захистити її від чужих впливів. У віршах 22-34 добросусідські відносини зображено як моральний ідеал (Герарського царя Авімелеха показано як людину, що завжди тримає слово).
10) Жертвоприношення Авраама (Бут. 22)
Оповідь свідчить про віру Авраама, який готовий на будь-яку жертву заради неї. Кожен первісток справді належить Богові (див. Вих. 34:19), але людські жертвоприношення (звичні для Ханаану) мають замінити жертви тварин. Ця жертва нагадувала про те, що все належить Богові. Віддаючи Йому те, що підтримує їхнє життя, давні люди визнавали в такий спосіб верховну владу Бога над життям і смертю.
В Особі Христа Бог сам приносить себе в жертву, уподібнюючись до старозавітної жертви (агнця). Звідси й імення «Агнець Божий», яким Біблія називає Ісуса (див. Ів. 1:29; Об. 5:12).
11) Одруження Ісака (Бут. 24)
Заборона одружуватися з жінками з Ханаану була пов’язана з небезпекою релігійної та моральної спокуси, яка виходила від хананеїв. В оповіді яскраво й точно змальовано побут єврейських патріярхів.