Ціль і призначення богослов’я – не пізнати і збагнути людськими словами Боже єство чи природу Бога, а долучитися до Божого життя, що обожує нас і робить спадкоємцями Божими, як каже апостол Павло: “Ми… спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові” (Рим. 8:16-17). Усе християнське вчення спирається на ідею Бога, Який є любов. Сутність любови – ототожнення. Ідея “Бог є любов” наполегливо підкреслюється і часто повторюється, тому що любов синонімічна самому Богові. “Бог є любов” означає безкінечно простий комунікативний акт, простий і вічний рух, невимірний і неперервний, що об’єднує та ототожнює в єдности.
Цей рух у Бозі і сам Бог не є двома відмінними реальностями: Бог і Його рух; радше, це Бог двигається, діє, плине з Себе і творить. Течія любови плине споконвіку. Бог-Любов чи Любов-Бог перетікає в Тройцю і з внутрішнього життя Тройці у творіння.
Святий Кипріян зазначав, що християнину ганебно вживати людських слів, коли він прагне діткнутися тайни Бога. Попри це, у цій “ганьбі та печалі” спробуймо з’ясувати, як людина розуміє буття і любов. Заради цього нам, мабуть, доведеться звернутися до молитви і почитання Бога.
Споконвіку Отець, який є Главою Тройці, безумовно і невичерпно знає Свій досконалий образ (icon). Він рече Себе в досконале знання про Себе. Він рече Себе в Сина. Тому Син, вічне Боже Слово Отця, є друга Особа Пресвятої Тройці. Він є образ (icon) Отця.
У Синові і через Сина Отець виливає всього Себе. Він видихає Святого Духа, третю Особу Пресвятої Тройці. Він є Духом любови, що походить від Отця через Сина. Святий Дух не має особистого образу (icon). Тому Він лишається прихованим як Особа. Саме цю прихованість ми називаємо kenosis Духа. Отже, у західному богослов’ї Він є внутрішньою сферою життя і любови, в яких Бог Отець і Бог Син знають і люблять одне одного. Така реальність Божого життя і любови в собі як Тройці зветься надприродним життям.
Ця безмежна любов Бога об’явилася знову, коли Він сотворив людину і всесвіт. Спонуканий любов’ю, Отець посилає Сина обожити людину й творіння і спасти їх від гріха. Він підносить пропаще творіння і пропащу людину й об’єднує їх зі Собою у Своєму людському тілі, у цілісності Своєї Божої Особи. Саме Святий Дух здійснює це чудесне єднання між Богом і творінням у Христі.
“Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас…” (Дії 1:8). Також Святий Дух стає життям та освяченням для творіння. Тому матерія спроможна бути тим каналом, через який Бог наділяє Своїм життям і благодаттю.
Розгляньмо, наприклад, святі таїнства. (Докладніше ми поговоримо про них згодом). Отець сотворяє воду, яку Син очищує у Своєму хрещенні, щоби вона могла стати для Святого Духа знаряддям освячення; Отець дає також хліб, який Його Син перемінює в Тіло і Кров; Святий Дух сходить на обидва ці елементи через молитву епіклези. Це сходження і присутність роблять хліб і вино живими і життєдайними. Тепер вони будуть “причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів, на спільноту зі Святим Духом, на повноту царства небесного” (Божественна літургія). Отець також посилає Свого Святого Духа на оливу, наділяючи її силою зціляти “тіло й душу” людини.