Що Господь робив сьомого дня?
На уроці релігії священик розповідає про сотворення світу. Наприкінці звертається до малого хлопчика:
– Будь ласка, повтори коротко те, про що я говорив. Хлопчина добре розповів, що створив Бог у перші шість днів.
– А що робив Господь сьомого дня? – питає священик. Хлопець задумався. Врешті йому спало на думку, що Бог, напевно, робить те, що й усі побожні християни, тому впевнено відповів:
– Сьомого дня, тобто в неділю, Господь Бог пішов на Службу Божу.
Старші діти розсміялися. Священик помітив, що одна з дівчаток хоче щось сказати. Запитав у неї:
– Скажи мені, чому Господь не пішов на Божественну Літургію?
– Бо на початку світу її ще не було. Першу Божественну Літургію відправив Ісус Христос на Таємній Вечері. А крім того, Господь Бог не має ніг і не може ходити.
– А що Він робив сьомого дня? – питає далі священик.
– Відпочивав після шести днів сотворення.
– Думаєш, що Бог був настільки змучений, що мусів відпочити?
На це запитання дівчинка не змогла відповісти. Священик сам продовжив:
– Господь не був змучений. Одного Його слова вистачило, щоб усе з’явилося. Натомість автори, пишучи від імени Бога Святе Письмо, хотіли нас навчити, що шість днів маємо працювати, а сьомого дня відпочивати і молитися.
Запровадження і дотримання шабату
Коли Адам згрішив, Бог сказав йому: «Ти в скорботі будеш їсти від неї (землі) всі дні свойого життя» (Бут. 3:17). Однак Господь через Свого слугу Мойсея увів день шабату. Зробив це, аби бодай трохи полегшити людську працю і дати час відпочинку.
За своєю природою всі дні однакові, проте згідно з Божим задумом сьомий день є особливий. Так з’явився тиждень.
У Декалозі, що Бог дав Мойсеєві на горі Сінай, третя заповідь була сформульована так: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.» (Вих. 20:8-11).
Редактор Святого Письма описав сотворення світу впродовж шести днів, щоб виправдати введення шабату. Ця заповідь повчає не лише вшановувати Бога, але й відпочивати в день шабату. Можна стверджувати, що запровадження шабату має сучасний зміст. Воно забезпечує відпочинок для невільників, чужинців і навіть для тварин, котрих людина використовує в праці.
У Талмуді так описано запровадження шабату: «І сказав Бог Мойсеєві: “Мойсею, маю у Своїй скарбниці цінний дар, шабат йому на ім’я, і хочу подарувати його Ізраїлеві”».
Євреї дуже ретельно дотримувалися Божого наказу про суботній відпочинок. У цей день заборонялося виконувати будь-яку працю. Навіть їжу потрібно було приготувати в п’ятницю. Того ж дня до заходу сонця завершували всяку працю. Коли заходило сонце, газзан (у нашому розумінні – паламар) вилазив на дах найвищого будинку і з допомогою сурми оголошував початок шабату. Після першого голосу сурми робітники повинні були залишити працю в полі, після другого купці зачиняли свої крамниці, а після третього у всіх родинах запалювали свічку шабату, котра мала горіти аж до суботнього вечора. Кожен єврей повинен був присвятити цей день молитві й відпочинку.
Христос і шабат
День шабату, який розпочинався після появи першої зорі в п’ятницю увечері і закінчувався в суботу ввечері, був введений для відпочинку.
Упродовж століть книжники до найменших дрібниць окреслили все, що стосувалося святкування шабату. Всі ці приписи часто більше перешкоджали, ніж допомагали відпочинкові. Мало того, іноді ці дріб’язкові приписи суперечили великій заповіді любови. Було тридцять дев’ять приписів, які забороняли виконання різних праць у шабат. У цей день, до речі, заборонялося запалювати і гасити вогонь, тому їжу готували напередодні шабату, пройти більше, ніж шість стай (близько 1200 метрів), написати більше, ніж дві літери алфавіту, зірвати плід з дерева, носити тягарі.
Ці заборони нагадували штивний корсет, що перешкоджає вільно рухатися. Їм було надано релігійну вартість, треба було суворо їх дотримуватися. Порушення цих заборон вважалося тяжким гріхом.
Тому немає нічого дивного, що назрівав конфлікт між Христом і фарисеями. Коли в суботу зголоднілі апостоли зривали колоски й, розтерши їх руками, їли, деякі фарисеї обурювалися, що ті не дотримуються шабату. Фарисеї розглядали лускання колосків як молотьбу, а це було заборонено. Христос захистив апостолів, навівши приклад із життя Давида.
Незабаром, коли в суботу в синагозі Ісус оздоровив сухорукого, Його також звинуватили в тому, що Він не дотримується шабату. Якщо хворому не загрожувала смерть, лікування в суботу було заборонене. Христос обурився, бо задля людського припису був знехтуваний елементарний закон любови. Бо що доброго в тому, що ти відпочиваєш, якщо твій ближній страждає?
Згодом Христос проголосив принцип дотримання шабату: шабат створений для добра і відпочинку людини, а не людина для шабату. Ісус не мав нічого проти святкування шабату і впродовж Свого життя дотримувався дріб’язкових приписів, якщо вони не суперечили заповіді любови.
Після Вознесіння Христа апостоли понесли Євангеліє поганам, які не дотримувалися приписів Закону Старого Завіту, пориваючи з дріб’язковими приписами святкування шабату. Святий Петро поволі відходив від цих правил, натомість святий Павло діяв швидко та рішуче.