Текст для проповіді: “Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією і пустим обманом людських переказів, згідно з принципами світу, а не за Христом. Адже в Ньому тілесно перебуває вся повнота Божества. І ви в Ньому маєте повноту. Він – Голова всякого начальства та влади. В Ньому ви були обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши в Христовому обрізанні тіло плоті. Поховані з Ним через Хрещення, ви воскресли разом з Ним через віру в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих. І вас, які були мертві в переступах і в “необрізанні” вашого тіла, Він оживив вас разом із Собою, простивши нам усі переступи, знищивши розписку стосовно нас, яка своїми приписами була проти нас, Він забрав її з-поміж нас і прибив до хреста. Скинувши начальства і влади, Він відважно викрив їх і переміг у Собі” (Колосян 2:8-15).
Після свідоцтва про масові мародерства в Київській області, в інтернеті з’явилося безліч карикатур і змонтованих відео, що зображають парад на Червоній площі в Москві з військовими трофеями: пральними машинами, унітазами і навіть жіночою спідньою білизною. Автори висміювали дріб’язковість окупантів, хоча ще недавно такі ходи не викликали б подиву.
Грабіж був важливою частиною війни, і те, що можна було вкрасти і привезти з собою, вважалося законним здобутком. Наприклад, відома Квадрига – скульптура з четвірки коней, копія якої зараз прикрашає Собор Святого Марка у Венеції, була викрадена з Константинопольського іподрому, після його розгрому хрестоносцями, та встановлена на найвиднішому місці як символ величі Республіки.
Стародавні римляни перетворили практику публічної демонстрації своєї перемоги в справжнє шоу. Полководець в’їжджав до Риму на позолоченій колісниці, запряженій чотирма кіньми, одягнений у розкішний пурпуровий костюм, на голові його – золотий вінок переможця. За ним йшли воєначальники, солдати в парадній формі, а за ними везли награбоване: статуї, золоті та срібні вироби, предмети розкоші та рабів. Особливо цінною здобиччю були переможені царі та правителі – їх приниженими та голими, у кайданах чи клітках везли на втіху публіці, щоб продемонструвати своє торжество над ними.
І цей добре знайомий читачам образ тріумфу використав апостол Павло, коли писав про начальства і владу цього світу, що Ісус “скинувши начальства і влади, … відважно викрив їх (буквально: виставив напоказ) і переміг у Собі”, іншими словами – Ісус Христос влаштував тріумфальну ходу, в якій усі Його вороги, яку б владу вони не мали, були повалені і принижені.
Уривок із Послання до Колосян – це гімн величі Христа. У дев’ятому вірші він прямо стверджує: “Адже в Ньому тілесно перебуває вся повнота Божества”. Ісус – Сам Бог, що прийшов у тілі. Він не напівбог/напівлюдина, не герой, який, подібно до Геракла, міг досягти божественного статусу, здійснюючи подвиги. Ісус – Бог. Не язичницький бог, який відповідає за якусь сферу: погоду, родючість, війну чи торгівлю, а той, хто представляє ЯХВЕ – Бога Ізраїля, що відкрився Своєму народу як Творець світу та Володар історії…
Я був у Румунії, у замку Бран, який також часто називають замком Дракули, бо він справді служив фортецею володарю Валахії Владу Дракулі, який став прототипом відомого вампіра. Це великий музей, в якому знаходяться різні експозиції. Одна з них, досить велика, присвячена румунській королеві Марії, і в цілому історії участі країни в Першій Світовій Війні. Саме ця війна вважається в Румунії піком могутності держави. За результатами мирного договору, до її складу увійшли Трансільванія, а також території Молдови, Буковини та Бессарабії. При тому, що війну Румунія взагалі-то програла: країна в 1916 оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині, виступивши на стороні Антанти, проте її армія швидко була розбита, а більша частина території, включаючи столицю – Бухарест, захоплена.
Але завдяки тому, що Румунія опинилася на боці переможців, вона не просто нічого не втратила, а навпаки, збільшила свою територію вдвічі. Протилежна ситуація в ті ж роки склалася в Україні – Українська Народна Республіка стала союзником Германської імперії, після чого країни-переможці не хотіли мати із нею справи та якимось чином підтримувати. Без їхньої підтримки УНР була швидко знищена більшовиками.
Важливо опинитися на боці переможців. Тому апостол Павло робить особливий акцент на Хрещенні. Він порівнює його зі старозавітним обрізанням. Обрізання, як і Хрещення, є свідченням приналежності до народу, з яким Бог вступив у Завіт. І як частина цього народу, ми також стаємо частиною цих взаємин між Богом та Його людьми. Хрещення знаменує, що ми помираємо для гріха і смерті і відроджуємось для нового життя з Христом. У Хрещенні ми причетні до жертви Ісуса Христа за наші гріхи і перемоги, яку Він здобув. Так ми опиняємось на Його боці.
Ми маємо підстави сподіватися на те, що нинішня війна закінчиться перемогою України. Хоча агресор ще дуже сильний – за нас тією чи іншою мірою стоїть увесь Західний світ, який підтримує нашу країну економічно та постачанням зброї, запроваджує санкції проти Росії, і готовий йти на певні жертви заради нас. Путін же воює з більшою частиною світу, і він не має надійних союзників. Навіть Китай не дуже прагне його підтримувати, принаймні публічно.
Якщо ми з вами охрещені в ім’я Бога Отця і Сина і Святого Духа, і якщо твердо дотримуємося того, що означає Хрещення, то ми з вами точно на боці переможців. Воскресіння Христа: порожня могила і свідчення очевидців, які бачили воскреслого в тілі Ісуса, підтверджують, що Він переміг усі стихії світу і навіть саму смерть.
Сьогоднішня Євангельська історія про апостола Хому є одним з таких свідчень: він міг помацати Спасителя і навіть вкласти пальці в Його рани. Як і Павло, Хома каже: “Господь мій і Бог мій!” (Івана 20:27), тобто визнає Його єдиним істинним Богом. Ісус йому відповідає, звертаючись, у тому числі, й до нас, які читають ці слова: “Тому що ти побачив Мене, ти повірив? Блаженні ті, які не бачили, а повірили!” (Івана 20:29) Ми з Вами не бачили воскреслого Христа на власні очі. Але Він прийняв нас через Хрещення і дав можливість бути в стані переможців.
Переможці встановлюють правила післявоєнного світоустрою. Ми з вами – учні Христа, а не просто ті, хто слухає Його Слова. Ми ті, хто звільнений від влади ворожих сил, і ті, хто покликаний жити в цій свободі та нести її іншим. Цінності Царства Христового: мир, справедливість, любов, прийняття – це не щось само собою зрозуміле. У світі, ураженому гріхом, їх слід захищати, за них треба боротися. І ця боротьба, насамперед, іде всередині нас.
Тому апостол Павло пише: “Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією і пустим обманом людських переказів, згідно з принципами світу, а не за Христом”. Нам потрібно постійно поглиблювати Свою Віру в Христа та захищати її від атак з боку чужих релігій та ідеологій. Особливо зараз, за умов війни, коли ми спостерігаємо за жертвами та руйнуваннями, легко піддатися на пропаганду ненависті, яка закликає дегуманізувати, тобто відмовлятися бачити в росіянах людей.
Хоч би які злочини не робили російські солдати, і як би до них не ставилися їхні співгромадяни – вони все одно залишаються людьми. І усвідомлювати це насправді дуже страшно і тривожно: якою мірою треба уподібнитися звірам, щоб бомбити житлові будинки, десятками вбивати беззбройних, ґвалтувати жінок на очах в їхніх рідних і відсилати своїй сім’ї поштою добро, вкрадене у вбитих тобою українців? Пропаганда настільки затьмарила їхній розум і совість, що вони вже перестали бачити в нас людей.
І якщо ми почнемо вірити, що всі росіяни – нелюди, то програємо, незалежно від того, який буде результат на полі бою. Бо таким чином ми уподібнимося до своїх ворогів. І це особлива місія християнської церкви – нагадувати про те, що зло, включаючи його служителів серед сильних світу цього – вже засуджено та повалено Христом. Вони не мають майбутнього з перспективи вічності. І з ким ми бажаємо себе асоціювати? З тріумфуючим Христом чи Його поваленими ворогами?
Якщо з Христом, то треба, борючись на своїй ділянці фронту чи тилу за мир і справедливість, берегти себе від ідолів ненависті та звеличення над іншими людьми, навіть якщо вони – наші вороги і не бажають нам нічого, крім смерті. Ми бажаємо справедливого світу, який є тінню того майбутнього, яке обіцяє нам Христос. І тому важливо постійно перебувати в Церкві, читати Писання і брати участь у Причасті, щоб не забувати, хто ми і до чого покликані.
Диякон Олександр Жакун, 24.04.2022