Текст для проповіді: “А коли через декілька днів Ісус прийшов знову в Капернаум, поширилася чутка, що Він удома. І зібралося багато людей, так що не вміщалися навіть біля дверей, а Він виголошував їм слово. І прийшли до Нього, несучи паралізованого; несли його четверо. Не маючи змоги через натовп пробратися до Нього, вони розкрили покрівлю над місцем, де Він був, і, зробивши прохід, опустили носилки, на яких лежав паралізований. Побачивши їхню віру, Ісус каже паралізованому: Сину, прощаються твої гріхи! Були там деякі книжники, які сиділи й міркували у своїх серцях: Чому Він так каже? Він зневажає Бога! Хто ж може прощати гріхи, крім самого Бога? І тут же Ісус, узнавши Своїм Духом, що вони собі так міркують, каже їм: Що це ви думаєте в серцях ваших? Що легше: сказати паралізованому “прощаються тобі гріхи”, чи сказати “встань, візьми свою постіль і йди”? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі. Говорить паралізованому: Кажу тобі: встань, візьми постіль свою та йди до свого дому! І той, узявши постіль, тут же встав і вийшов перед усіма, так що всі дивувалися і славили Бога, кажучи: “Ніколи такого ми ще не бачили!”” (Марка 2:1-12)
Дорогі брати та сестри! Сьогодні в нас тема, яка торкається абсолютно кожного. Усі ми стикалися із хворобою. Хворіли або ми, або наші близькі. Ті, хто молодший, не так прискіпливо ставляться до свого здоров’я. Часом, взагалі вважають себе абсолютно здоровими. Але ж, недарма придумали прислів’я: “Немає здорових людей, а є лише недообстежені”. Насправді абсолютно здорових або тих, хто відповідає усім нормам та критеріям, просто немає. Тобто наша тема актуальна, стосується всіх і кожного.
Ті з нас, хто серйозно хворі, та ті, хто хворіє періодично, завжди питають: “За що?”. Ми недарма так мислимо. Адже у всі часи вважалося, що хвороба – це покарання. Ніхто не волів гадати, що вона може бути на добро або несе в собі щось гарне. Людство завжди боролося в міру сил та можливостей з усіма хворобами, намагаючись полегшити людині страждання та повернути її до повноцінного життя. Але Євангеліє дає нам можливість замислитися над дещо більшим. Принаймні, є одна історія, яка наштовхує нас на думку, що хвороба не відповідає на питання: “За що?”. А саме – вона не є наслідком якихось неправильних дій. Скоріше, вона змушує замислитись над питанням: “Для чого?”
Цю думку ми знаходимо в дев’ятому розділі Євангелія від Івана. Доволі довга та цікава історія, яку я рекомендую прочитати кожному. Для нас достатньо зараз ознайомитися з трьома віршами з самого початку цієї історії: “А коли Він ішов, то побачив чоловіка, сліпого від народження. Його учні запитали Його, кажучи: Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився? Ісус відповів: Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла” (Івана 9:1-3). Що стало причиною хвороби? Що зробило людину приреченою на страждання? Ми теж можемо знаходити безліч причин для пояснення хвороби. Інколи вони є очевидними: погане харчування, постійне нервування, неякісні умови життя, дурні вчинки в молодому віці, необережність, безвідповідальне ставлення до свого життя та життя інших людей.
Часто наші хвороби мають досить просте пояснення. Але інколи – ні. Чому хворіє малюк? Чому хтось народився з ДЦП або незрячим? Чи це є наслідком гріха? Можливо. Ми не маємо відповідей на усі питання. Учні Ісуса також не мали відповідей. І вони запитали Його в конкретному випадку, коли побачили людину, яка народилася такою. Відповідь Ісуса є дивною. Він змушує на багато речей подивитися інакше. У цьому випадку на людині мали з’явитися діла Божі. Далі в тексті ми прочитаємо про зцілення та детальне розслідування, як це сталося та хто це зробив. Але диво – на те й диво, що не дає логічних пояснень, а лише вказує на самого Христа. Завдяки вірі в Нього можливо все. У Бога немає обмежень.
Ця історія ламає стереотип про те, що хвороба завжди є наслідком чогось. Стає зрозуміло, що вона сама є причиною для чогось особливого, для чогось більшого. Як у цій історії: для того, щоби Бог зробив Свою дію, проявив Свою силу та присутність у житті людини.
Здається, є сенс замислюватись над питанням: “Для чого?”. Інколи коротка хвороба – можливість зупинити людину та дати їй час для відпочинку, інколи, вона – шлях для усунення якоїсь більшої небезпеки або неправильних дій. Хвороба може бути інструментом у Божих руках. Чи ви замислювалися над тим, скільки людей навернулося до Бога під час хвороби? Як багато людей пізнали Бога через зцілення? Через співпереживання і підтримку тих, хто хворіє?
Навіть у паралізованому стані людина може послужити. В моїй практиці є історія з Йосипівки, сусіднього села. Трапилася вона в 2016 році. Ми часто з підлітками розвозили людям продуктові пакунки до Різдва. І ось, одна жінка попросила, щоб до неї прийшов пастор. Коли я приїхав до неї, то побачив прикуту до ліжка, паралізовану жінку. Вона потребувала постійного догляду і нічого не могла робити самотужки. Її тіло не слухалося її, і здавалося, вона сама з ним зовсім не пов’язана. Але вона могла говорити, і ясність її розуму приголомшувала мене. Її мудрість аж ніяк не відповідала рівневі її освіти. Вона все життя працювала на важкий малокваліфікованій роботі, але стала справжнім діамантом, справжньою знахідкою для мене. Ми періодично спілкувалися протягом року. Я, що приходив її підтримати, йшов від неї, сповнений нових сил. Я відчував, як Бог діяв у мені через неї. Тоді я переживав нелегкі часи. На мене було вилито тонни бруду та брехні і мене буквально затягали по судах. Не тільки я був для неї потіхою, але й ця жінка виявилася голосом Божим для мене. Бог діяв й таким дивним чином: через неї на мене.
Ми можемо зневірятися, коли хворі. Можемо занепасти духом, коли знаємо, що хвороба наша невиліковна. Але можемо радіти стосункам з Богом та кожному дню нашого життя, зробити кожен з цих днів осмисленим та добрим для себе і оточуючих.
Я нікому і собі також не бажаю пережити те, що пережила ця жінка, але я бажаю собі і всім, щоб ми, коли наше земне життя скінчиться, мали таку саму бадьорість духу і таку ж саму здатність послужити людям живими свідоцтвами та Словом Божим. І більше питати: “Для чого?”, щоб стати благословенням для себе та інших. Щоб наші дні життя мали сенс та наповнення в Божій любові.
У сьогоднішньому тексті з Послання Якова ми прочитали такі слова: “Як хтось між вами страждає, нехай молиться. Як хтось радіє, нехай співає псалми. Як хтось між вами хворіє, нехай покличе пресвітерів Церкви, і хай помоляться над ним, намастивши його олією в Ім’я Господнє. І молитва віри спасе хворого” (Якова 5:13-15а). Це добра та правильна рекомендація. Нечасто люди спішать говорити про свою хворобу та просити про молитву пастора або Церкву. Ми намагаємося приховати свої недоліки та свої слабкості. Але, можливо – дарма? Можливо, це неправильно? Чи ви не думали про це? Можливо, особистої молитви недостатньо? Молитва іноді потребує певних дій: у заклику молитися один за одного або ж, як у нашій євангельській історії – у друзях, які спроможні взяти і віднести хворого до Ісуса.
Людина паралізована не мала шансу опинитися перед лицем Ісуса. Величезний натовп, який зібрався навколо будинку, де перебував Ісус, також видавався перешкодою, яку неможливо оминути. Але навіть дах будинку не став опиратися, коли друзі хворого взяли за мету його розібрати. Друзі роблять усе можливе, щоб Ісус його побачив. Їхня віра та молитва, їхні дії призводять до блага людини. Ісус зцілює його. І це зцілення також потрібне для з’явлення Божої сили перед народом. Це теж “Для чого?”, а не “За що?”. Зцілений стане живим свідоцтвом віри в Бога та її наслідків для життя людини. Дії ж друзів – прекрасний привід замислитися про те, яким чином я сам дію та проявляю свою віру та відважність у допомозі тій людині, яка її потребує.
Такі друзі, часом, потрібні нам самим. У тих ситуаціях, коли ми самі були хворі, немічні, знесилені, коли опускали руки та не відчували необхідності жити далі, коли здавалося, що ти сам-на-сам зі своїми труднощами або увесь світ проти тебе. Тоді близькі та друзі через себе являли дію Бога і ми підіймалися та йшли далі. Ми самі можемо стати або навіть ставали такими друзями, які буквально притягнуть людину до Ісуса, дадуть шанс для зцілення. У Бога величезна кількість шляхів та варіантів дій. Можливо, і ти є інструментом у чиємусь житті сьогодні.
“Вилікуй мене, ГОСПОДИ, і я буду здоровим, – спаси мене, і я буду спасенним” (Єремії 17:14а) – таким є гасло на цей тиждень. Зцілення може й не прийти, але для спасіння завжди є можливість. Завдяки волі Божій, ми маємо і одне, й друге.
Пастор Олександр Гросс, 23.10.2022