Текст для проповіді: “Підійшли фарисеї та, випробовуючи Його, запитували Його, чи можна чоловікові розлучатися з дружиною. Він же у відповідь сказав їм: Що вам заповів Мойсей? А вони промовили: Мойсей заповів написати розвідного листа і відпустити. Ісус же сказав їм: Він вам написав цю заповідь через ваше жорстокосердя. Але від початку творіння [Бог] створив їх чоловіком і жінкою. Ось тому залишить чоловік свого батька й матір і з’єднається зі своєю дружиною, і будуть двоє одним тілом, так що вони вже не двоє, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, те людина хай не розлучає! Вдома учні знову розпитували Його про це. І Він каже їм: Якщо хто розлучиться зі своєю дружиною та одружиться з іншою, той чинить проти неї перелюб; і якщо вона розлучиться зі своїм чоловіком і вийде заміж за іншого, то й вона чинить перелюб” (Марка 10:2-12).
Читаючи Євангелія, ви, напевно, неодноразово зустрічали історії, в яких люди, що ставили питання Ісусу, мали нечисті наміри. Цікаво, що тими, хто ставив подібні питання, були, зазвичай, люди віруючі, що знали Писання та навіть були авторитетними в справах віри. Подібні історії неодноразово викликали в читача Євангелій когнітивний дисонанс і питання “Чому?” або “Навіщо?”
В Євангелії від Марка ми бачимо подібну ситуацію. Натовп людей слухає вчення Ісуса, і в цей момент приходять побожні фарисеї з непростим етичним питанням про розлучення. Навіщо вони його ставлять? Чи вони не знали, що про це було написано в Торі? Чи, можливо, Ісус для них був достатнім духовним авторитетом, щоб разом розглянути етичні виклики, пов’язані з розлученням? Звісно, ні. Вони ставлять питання Ісусу, щоб на підставі відповіді пізніше осудити Христа та Його вчення.
Подібна практика зустрічається і в наш час. В нашому житті ми неодноразово стаємо свідками чи навіть учасниками подібних розмов. Іноді ми навіть є тими, які задають подібні питання. Чому ми це робимо?
Одна з причин, чому ми ставимо складні етичні питання, очікуючи простих відповідей на них – це потреба розділити світ на чорне та біле, зле й добре. Звичайно ж, для себе і своїх поглядів ми зазвичай резервуємо “білу”, добру сторону, яка, на нашу думку, заснована на Божому Слові. Але світ є значно складніший і не на всі питання насправді можна відповісти простим “так” чи “ні”.
“Чи можна чоловікові розлучатися з дружиною?” – запитали фарисеї в Христа. Проста відповідь на це питання – “так”, і вони самі це підтверджують, згадуючи традицію написання листа про розлучення, встановлену ще Мойсеєм. Але такої відповіді недостатньо і тому Ісус додає: “Він вам написав цю заповідь через ваше жорстокосердя”.
Фактично, ця заповідь була створена для захисту найбільш вразливих – бездітних, похилого віку та економічно залежних дружин. Саме вони, після того, як чоловік покидав їх задля іншої, залишалися без засобів для існування, зазнавали осуду з боку суспільства та не мали права другий раз виходити заміж. Лист про розлучення – це, у певному сенсі, акт правосуддя по відношенню до слабких, до якого закликає пророк Міхей: “О, людино, Він сказав тобі, що є добре, і чого ГОСПОДЬ очікує від тебе, а саме: Щоб ти дотримувався правосуддя” (Міхея 6:8). Тому ідея написання листа про розлучення є насамперед, у тому, аби унормувати життя в суспільстві, враховуючи різноманітні проблемні ситуації, і, у той же час, захистити найбільш вразливих, у даному випадку – жінок.
Жорстка реакція Ісуса на відповідь фарисеїв випливає не з того факту, що Він не погоджується з традицією листа про розлучення, встановлену Мойсеєм, і не з бажання встановити нову традицію, як помилково вважають багато так званих “консервативних” християн. Тут варто згадати слова Христа: “Не думайте, що Я прийшов відмінити Закон або Пророків. Я не прийшов відмінити, але сповнити” (Матвія 5:17)
Реакція Ісуса, як і в інших подібних ситуаціях, є відповіддю на ті приховані мотиви, з якими приходять до Нього співрозмовники. Побожні люди використовували можливість написання листа про розлучення для того, щоб покинути своїх дружин заради більш молодих коханок. Формально, як вони вважали, залишаючись вельми набожними особами.
Фарисеї, подібно до побожних християн сьогодення, вправно користуються ідеєю, що її добре сформулювало українське прислів’я: “Закон як дишло – куди повернеш, туди і вийшло”, для того, щоб з допомогою власної зручної інтерпретації, обійти виконання Божих заповідей. Але Христос не залишає можливості такої інтерпретації. Він нагадує фарисеям, а пізніше і Своїм учням, для яких це питання теж було важливим, про встановлені Богом особливі відносини між чоловіком і дружиною. Ісус теж використовує посилання на Декалог, згадуючи заповідь: “Не чинитимеш перелюбу” (Вихід 20:14), але теж опосередковано згадує іншу: “Не жадатимеш … дружини твого ближнього” (Вихід 20:16). Таким чином запитання “Чи можна чоловікові розлучатися з дружиною?” переродилося в питання про внутрішні мотиви особи, що питає.
Звичайно, питання про розлучення є непростим. З одного боку, сам факт розлучення є трагедією, яка, хоча відбувається з двома особами, зазвичай впливає на значно ширше коло людей. Наприклад, для дітей розлучення батьків іноді настільки ж травматичне, як і смерть одного з них. Розлучення часто є також результатом безвідповідального і легковажного ставлення до власного шлюбу та відносин. Частина людей, подібних до фарисеїв, ставлячи питання про розлучення, насправді хочуть почути щось інше. Наприклад, почути підтримку для власного рішення чи знайти аргументи для власного безвідповідального життя. І це однозначно є хибним шляхом.
Але з іншого боку, розлучення – це іноді єдиний шанс вижити. Сім’я, на жаль, це історія не лише про любов та підтримку. Іноді трапляються жахливі історії, де присутні гріх та насильство. В подібних ситуаціях розлучення стає практично єдиною можливістю втекти від насильника та врятувати беззахисних дітей, які повністю залежать від рішення дорослої особи.
Роздумуючи про Божі заповіді та етичні питання, потрібно не забувати про милосердя і покору. Як пише вже цитований пророк Міхей, Бог очікує від нас, щоб ми любили чинити милосердя і в покорі ходили зі Своїм Богом. Звичайно, роздуми про милосердя і покору потребують Божої правди, заснованої на Його Слові. Без цього вони стають лише дешевою імітацією та призводять до вседозволеності. Разом з тим, практика віри без милосердя стає також тиранією, а без покори ми, ймовірно несвідомо, підносимо себе на рівень Бога, Який все знає і вирішує.
Чи є надія для тих, чий шлюб зазнав катастрофи, чи для тих, хто уклав повторний шлюб? Звісно, є. Бог, в Якого ми віруємо, є Богом, Який дає другий шанс. Він є Той, Хто дарував прощення колаборанту Закхею, зраднику Петру і гонителю та вбивці Савлу. Розлучення не є гріхом, який неможливо простити, інакше не було б традиції, створеної Мойсеєм. Гріхом, що не може бути прощеним, є свідома і остаточна відмова від Божої благодаті та Його жертви. Всі інші гріхи можуть бути прощені, але це не означає, що до них можна ставитися легковажно чи розуміти прощення як дозвіл на те, щоб знову грішити.
Невід’ємним елементом каяття чи зміни способу мислення, як воно названо в Новому Завіті, є не тільки визнання гріхів, але і бажання виправлення з Божою допомогою. Саме про це ми молимося на кожному богослужінні під час молитви каяття. Бог милосердно пробачає гріхи тим, хто визнає свої гріхи і прагне нового життя.
Чи готові ми прийняти Боже милосердя та Його благодать, що в змозі змінити наше життя і наші погляди? І чи готові ми самі бути милосердними до інших? Особливо до тих, хто був покинутий чи став жертвою насилля?
Непрості етичні питання вимагають від нас не тільки дотримання норм Божого Слова, але і милосердя по відношенню до інших та покори перед Богом. Нехай же Господь допоможе нам бути тими, хто дотримується правосуддя, любить чинити справи милосердя і в покорі ходить зі своїм Богом!
Єпископ Павло Шварц, 22.10.2023