Внутрішнє зранення людини виявляється також у тому, що вона живе в незгоді із собою. Вона не була безумовно прийнята іншими і тепер не вміє прийняти себе саму. Самовідкидання ми помічаємо в неприйнятті власних слабкостей і обмежень, у смутку та депресії, у незадоволенні собою й іншими, у постійному почутті провини, у ставленні собі завищених вимог.
Пробачити собі означає прийняти себе й інших людей як Божий дар. «Моє існування є даром, незалежно від моїх обмежень і слабкостей». Слабкість, обмеження, людська вбогість не мають призводити до самовідкинення, а навпаки – спонукати до праці над собою, впорядкованої любови до себе самого. Зцілення розпочинається із прощення собі: «Я є саме такий».
Сама людина не в силі пробачити собі. Однак цю силу їй дає прощення Бога і ближніх. Прощення, прийняте від Бога і людей, допомагає вибачити собі.
Збунтованій людині здається, що вона страждає через Бога. Її мучить підозра, що Господь не бажає їй добра. Так людина сприймає Божу Особу як дійсність, що ранить. Бунт ранить не тільки людину, а й Бога. «Пекло – місце для збунтованих – є драмою не тільки людини, але й Бога» (Г. Мартелет).
Приймаючи Боже прощення, людина очищає своє сприйняття дійсности. Прощення дає змогу бачити все правдиво. Те, що в стані бунту ранило і відкидало, через поєднання зроджує взаємну довіру і жертвенну любов.
Другим джерелом, що дасть силу людині поєднатися зі собою, є прощення ближніх. Людина в час емоційного і духовного розвитку не може себе сприймати, якщо її не приймають ближні. Дитина, не прийнята батьками, не зможе й сама себе акцептувати. Тільки внутрішньо зріла людина може спокійно ставитися до того, що інші її не приймають, але і їй це завдасть страждання і болю.
Пробачити собі рани, недоліки, слабкість не означає втекти від них. Навпаки: це означає взяти на себе відповідальність, прийняти себе як дар і завдання. Дар завжди поєднується із завданням, вимагає відповіді.
ВПРАВИ
Вправа 1
Згадай найболісніші життєві поразки, впокорення, депресії, емоційні кризи, фізичні страждання, миті, коли тебе відштовхували і не розуміли. Згадай, що переживав тоді. Чи дорікав Богові за те, що створив тебе без твоєї згоди? Чи не виникали думки «перестати існувати»?
Що маєш сказати Господові тепер про свої переживання в кризові миті? За що хочеш подякувати, а за що просити прощення?
Вправа 2
Продовжуючи попередню вправу, згадай деталі: як долав критичні часи, життєві злами, коли поволі «приймав долю». Що ти тоді переживав? Спробуй відтворити свій тогочасний внутрішній світ.
Проаналізуй усі обставини цих ситуацій. З якими людьми контактував? Що вони говорили? Хто тобі допоміг?
Ким був для тебе Бог у переломні миті? Чи змінювався Його образ? Чи мав ти якийсь особливий досвід довіри до Божого милосердя?
Що хочеш сказати Богові?
Якщо маєш до Бога жаль, то вислови його тепер. Не бійся почуттів до Господа. Він їх добре розуміє.
Що хочеш Йому ще сказати?
Якщо хочеш, склади коротку молитву довіри до Бога, в якій виявиш повне прийняття себе з усіма обмеженнями, слабкостями й вадами.
Проси Господа, щоб об’явив тобі, що твоє життя має сенс передовсім тому, що Він любить тебе без усяких умов.
Вправа 3
Розглянь стосунки з людьми, які були найважливішими у твоєму житті. Запиши їхні імена. Молися за них усіх і проси для себе щирости в цій справі. Проси, щоб над тобою не запанувало почуття провини, страх «подивитися правді в очі» і побачити страждання, якого тобі завдали. Також молись, щоб тобою не керувало відчуття скривджености, що робить із мухи слона. Проси, щоб не скувала тебе гордість, яка не дає визнати, що рани ще болять.
Згадуй найважливіші події, конфлікти, непорозуміння, слова і вчинки, які тебе кривдили в стосунках із кожним, кого ти записав. Не бійся повертатися до болісних споминів. Переживи їх ще раз.
Розкажи про свої болі Ісусові. Що тебе мучить найбільше?
Запитай себе, чи пробачив кривдникам? Чи не відчуваєш до них жалю? Уяви, що твої кривдники по черзі до тебе приходять. Що ти сказав би їм?
Що можеш сказати Ісусові про своє прощення?
Чи можеш щиро повторити за Ісусом, розп’ятим на хресті: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23:34)? Що в тобі переважає тепер: почуття кривди, жалю, гніву чи розуміння, співчуття, прощення?
Поговори з Христом про плоди цієї вправи.
Вправа 4
Переглянь і доповни список осіб, укладений у попередній вправі.
Проси у Святого Духа щирости і чесности для цієї вправи. Проси внутрішньої свободи побачити і визнати кривди, які ти вчинив цим людям. Молись, щоб тобою не керувало спотворене почуття провини, яке підказувало б тобі брати на себе всю відповідальність за конфлікти і непорозуміння, на які не мав жодного впливу.
Пригадай слова, погляди й інші жести, які спричинювали страждання кожного, хто потрапив у твій список. Що найбільше ранило їх? Згадай також випадкових людей, яких ти кривдив.
Ми кривдимо ближніх не тільки словами і вчинками. Їх можна зранити мовчанкою, замкнутістю, униканням зустрічей і розмов.
Чи усвідомлюєш вчинені їм кривди? Згадай їхні слова і жести, якими вони захищалися. Чи усвідомлюєш, що вони можуть страждати й досі?
Згадай також, як осуджував інших людей. Чи усвідомлюєш вчинену кривду? Зовнішня кривда завжди супроводжується несправедливими осудами серця.
Згадай найприкріші миті життя, коли ти ранив когось дуже боляче. Розкажи про це Ісусові.
Розкажи Ісусові про людей, яким ти чинив кривди, і віддай ці болі Йому. Проси Ісуса, щоб узяв їх на Себе. Молись, щоб Христос дав благодать скривдженим пробачити тобі.
Вправа 5
Проаналізуй усе життя і згадай, чого ти в собі не міг сприйняти: фізичний стан, здоров’я, інтелектуальні досягнення, успіхи в праці, психічну стійкість, стосунки з іншими, любов, моральну поведінку, духовне життя.
Що було найважче сприймати? Що найбільше дошкуляло? Чого ти хотів позбутися, хоча це було неможливо?
Напиши, з чим ти вже фактично погодився, про що можеш спокійно думати, говорити, що тебе вже не непокоїть, хоча може бути невеликою проблемою.
Що відчуваєш, згадуючи ці проблеми?
Що хочеш сказати Богові про це? Чи бачиш у вирішенні цих проблем Його благодать? За що ти хотів би подякувати Господові?
Вправа 6
Чого в собі ти ще не сприйняв? Запиши відповідні риси характеру, відчуття, поведінку і реакції.
Уважно розглянь і впорядкуй цей список.
Чи зауважив ти, що приділяєш надто багато уваги тому, з чим не погоджуєшся, витрачаючи на це чимало енергії?
Чи можливо прийняти усе своє життя? Чи розумієш, наскільки пов’язані несприйняття самого себе і постійна зосередженість лише на собі, покладання лише на власні сили і невіра в Бога?
Чи можеш поговорити про свої проблеми з іншою людиною? Чи бачиш таку потребу і можливість? Вербалізація усього, що в собі не сприймаєш, є першим кроком до «поєднання зі собою».
Розкажи щиро Богові про всі свої проблеми, турботи, рани. Ти говориш з Тим, хто тебе любить безумовно, і перед ким не мусиш захищатися.