Як і всі східні ченці я маю духовного отця, у котрого сповідаюся. Треба розрізнити дві справи – сповідь та духовне керівництво. Це не завжди одне й те саме. Наприклад, деякі ченці сповідаються у свого настоятеля або єпископа. Я маю духівника. Це мудра людина, яка знає мене віддавна. Люди, які живуть у світі, також мають своїх сповідників, від яких отримують розрішення. Також мають когось, хто керує їхнім духовним життям. Я вважаю, що ліпше, коли одна особа може поєднувати ці дві функції. Дякувати Богові, у мене є сповідник, який водночас є моїм духовним керівником. Особливо цікаво те, як я його знайшов.
Коли я став коптським ченцем, то запитав у нашого папи, де міг би приступати до таїнства Покаяння. Він запропонував мені самостійно обрати собі сповідника. Я зробив список усіх священиків, які знають англійську мову, і вирішив відвідати кожного з них, а також брати участь у Божественній Літургії, яку вони служать. Деякі робили це просто чудово. Вони мали чудовий голос, гарно співали. Проте мені це не пасувало. Інші були замкнені в собі. Хоча мені це не надто імпонувало, я не заперечував їхнього права жити відокремлено. Адже це були священики, які жили в монастирі. Одного дня я відвідав старого ченця. Коли вперше побачив його під час Божественної Літургії, то помітив, що в нього гарний голос. Однак особливу увагу звернув на те, як він молився. Він робив це щиро, просто і з відкритим серцем. Коли він перейшов до частини, де священик перелічує імена святих, то робив це так, ніби розмовляв із ними особисто. Коли він вимовляв ім’я святого, було помітно, що він його знає і ніби розмовляє зі своїм приятелем. При цьому він додавав багато імен святих, які не записані в літургійних текстах. Звісно, священик може додавати імена на свій розсуд. Цей чернець у молитвах звертався до багатьох святих, яких зазвичай не згадують. У мене було враження, що він розмовляє з кожним із них. Тоді я сказав собі, що оце і є духовний отець, який мені потрібен. Хтось, хто особисто знає святих. Причащав людей він дуже достойно і природно. Всі його риси відображали зразок коптського ченця: простий, віруючий, автентичний та не самозакоханий. Після закінчення молитви я запитав його, чи міг би в нього сповідатися. Отець відповів, що я поставив його перед труднощами, оскільки це пов’язане з відповідальністю. Проте я наполягав, і він врешті погодився. Відтоді я регулярно відвідую цього отця.
Долаючи мовні бар’єри
Я вчив коптський алфавіт та граматику. Засвоював слова. Те, чого я навчився, було достатньо, щоб брати участь у спільних молитвах. Часом я відчував, що хотів би ліпше знати цю мову. Тож брав підручник і вчився. Я пізнавав нові слова, вчив граматику. Якщо йдеться про мою приватну молитву, то я молюся англійською.
Я не знав і не знаю арабської мови. Лише кілька слів. Хочу поділитися з вами однією цікавою історією. Я вже згадував про дар розуміння мов і про те, що Бог допоміг мені розуміти мову, якої не знав. Коли я вперше прибув сюди, то зовсім не розумів мови. Я хотів брати участь у Божественній Літургії. З одним із ченців ми щоночі ходили до ґроту св. Антонія. Він взагалі не знав англійської. Щодня він розповідав мені про життя святого, якому був присвячений конкретний день. Цей брат розмовляв арабською. Через кілька місяців я почав трохи його розуміти. Життя святих я знаю з оповідок саме цього брата. Коли ми перебуваємо разом, він розмовляє зі мною лише арабською, і я знаю, про що йдеться. Найцікавіше те, що якщо хтось інший звертається до мене арабською, то я нічого не розумію. Тоді я дивлюся на отця, а він повторює це своїми словами. І мені стає все зрозуміло. Це дар від Бога. Він знає, що я повинен знати про деякі справи, тож передає мені це через уста цього отця. Якщо інші ченці бачать мене, як я розмовляю з ним упродовж тривалого часу, то здивовано запитують, як я можу з ним розмовляти, адже не знаю арабської. Я розумію цю мову настільки, щоб знати про справи, які мені потрібні. Ми ніколи не дискутуємо про політику, історію, суспільство чи родину. Наші розмови стосуються лише богослуження та чернечого життя.
Хоча приватні молитви я промовляю англійською, однак живу в коптському та арабському середовищі. Я ніколи не розумів літургійних читань чи Євангелія. Однак беру участь у богослуженнях, під час яких найчастіше молюся словами Ісусової молитви. Для мене немає мовного бар’єру. Натомість існує Божественна Літургія та молитва. Я знаю, що брати моляться і роблять це добре. Адже Бог розуміє арабську мову. А я стою у своєму кутку, молюся Ісусову молитву й цього мені достатньо. Якщо я молюся разом із братами, то разом із ними отримую і благословення, яке випливає з Божественної Літургії. Бог уділяє мені Свої благодаті, хоча я не знаю мови цього народу.
Якщо мені треба знати про щось більше, Бог переказує мені цю інформацію за посередництвом отця. Якщо щось мені не потрібне, то це залишається для мене згорнутою книгою. Коли мені потрібно піти до сповіді, то я сідаю в автобус і їду до свого сповідника. В автобусі я не розумію, про що розмовляють люди. Моє незнання – це благословення, і воно береже мене від багатьох злих справ, які можуть бути для мене небезпечними.