«Поручаю ж вам сестру нашу Фіву, служебницю Церкви в Кенхреях, щоб ви прийняли її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі буде вона чого потребувати від вас, бо й вона опікунка була багатьом і самому мені. Вітайте Прискиллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви з поган, і їхню домашню Церкву. Вітайте улюбленого мого Епенета, він первісток Ахаї для Христа. Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас. Вітайте Андроніка й Юнія, родичів моїх і співв’язнів моїх, що славні вони між апостолами, що й у Христі були перше мене. Вітайте Амплія, мого улюбленого в Господі. Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахія. Вітайте Апеллеса, випробуваного в Христі. Вітайте Аристовулових. Вітайте мого родича Іродіона. Вітайте Наркисових, що в Господі. Вітайте Трифену й Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персиду, що багато попрацювала в Господі. Вітайте вибраного в Господі Руфа, і матір його та мою. Вітайте Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмія і братів, що з ними. Вітайте Філолога та Юлію, Нірея й сестру його, і Олімпіяна, і всіх святих, що з ними. Вітайте один одного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви Христові!»
Один фермер у Центральній Англії орав поле. Раптом його плуг наткнувся на щось тверде. Вирішивши, що це великий камінь, фермер зупинився, щоб прибрати його з дороги. Але то був не камінь, а древня скриня, зроблена (так пояснили згодом учені) ще в англо-саксонські часи. Скриня була повна всіляких дрібних предметів. Як вона туди потрапила і чому виявилася на поверхні, історія доки умовчує.
Подібні відкриття захоплюючі, але і пов’язані з численними загадками. Хто був власником скрині? Що це за предмети? (Наприклад, там є щось на кшталт цвяха з гачком на кінці.) Навіщо серед них дзеркало? Хто зображений на кубку? Можливо, це і є власник скрині або його дружина? Ми начебто маємо в розпорядженні велике число фактів, але в той же час багато часу минуло, тому відповіді на десятки своїх питань ми навряд чи отримаємо.
У мене виникають схожі почуття при читанні 16-го розділу Послання до Римлян. Тут перераховані цілих двадцять чотири імені римських християн (плюс ще мати Руфа), а ми майже нічого про них не знаємо. (Якщо ви займаєтеся підрахунками імен, зверніть увагу, що Аристовул і Наркис не самі християни, наскільки ми знаємо, а власники великих будинків у Римі, в яких жили дехто з християн. Наркис був одним з фаворитів імператора Клавдія і покінчив життя самогубством після смерті Клавдія в 54 році. Ми бачимо, що його домашні як і раніше на місці.) Деякі з цих імен згадуються в інших місцях Нового Заповіту: Приска (чи «Прискилла», ще одна форма того ж імені) і Акила – в Діях 18, Руф (якщо це той самий) – у Мр. 15:21. Жінок на ім’я Марія в євангельських оповіданнях багато, та і саме ім’я було у євреїв надзвичайно популярне, тому невідомо, чи є Марія у в. 6 кимсь нам знайомим (особисто мені здається, що ні).
Так про що ж нам каже цей список вітань? Дуже про багато що. Передусім, ми бачимо, що з багатьма християнами імперської столиці апостола пов’язують узи любові і дружби, і йому не терпиться цих людей побачити. По числу вітань з Посланням до Римлян порівняне лише Послання до Колосян (єдине, окрім Рим, написане церкві, в якій на момент написання Павло ще не побував особисто). Зрозуміло, ці вітання – не порожня формальність і не порожні слова. За ними стоять щирі почуття.
Всякий, кому доводилося виступати з подячною промовою навіть на невеликих зборах, знає: якщо берешся перераховувати людей, перераховуй усіх, щоб нікого не образити. Якщо вважати, що про ситуацію в Римі Павло добре обізнаний, – візьмемо до уваги його дружбу з Прискою і Акилою, а також його знаходження в Коринті, що мав хороше сполучення з Римом, – швидше за все, він постарався, як мінімум, згадати кожну з римських домашніх церков і місцевих громад. Всього виходить п’ять: церква, яка збирається удома в Приски і Акили; будинки Аристовула і Наркиса; християни з Асинкритом і компанією (в. 14); християни з Філологом і компанією (в. 15). Плюс ще декілька вірних, чию приналежність до тих або інших громад Павло не згадує. Це дає нам уявлення про поширення християнства в Римі. Хто знає, можливо, як у випадку з тією скринею, копітка робота з античними рукописами і даними археології повідомить про те, скільки усього було християн у Римі і що це були за люди. Поки що виходитимемо з таких приблизних підрахунків: максимум двадцять людей у кожній групі – всього біля ста, а може, і менше.
Чому Павло їх так перераховує, по групах? Одна з причин, мабуть, позначена у в. 16: ним слід вітати один одного «святим поцілунком». Цей «поцілунок миру» дуже рано став частиною християнського богослужіння. (Причому, на відміну від сучасних стриманих європейців і американців, вважалося абсолютно нормальним, коли, скажімо, чоловік вітає таким поцілунком – власне, розціловуванням в обидві щоки, – не лише жінок-християнок, але і чоловіків.) Поцілунок був знаком приналежності до однієї сім’ї, сім’ї Христової. Він також нагадував про єдність, яка Павлу була настільки дорога (Рим. 14-15), і сприяв цій єдності.
Деякі імена цікаві самі по собі. Зауважимо, зокрема, значущість жінок у списку. Павло називає їх «співробітниками», і ні з чого не видно, що він ставить їх служіння нижче за чоловіче. Одна з них (Юнія у в. 7) є навіть апостолом: фраза «славні вони між апостолами» не означає, що апостоли знають її і Андроніка (мабуть, її чоловік), але те – що вони самі апостоли, вони бачили воскреслого Господа. Юнія має той же статус, що інші апостоли, включаючи самого Павла. На жаль, у деяких перекладах замість «Юнії» згадується «Юній». Проте анінайменших підстав для такої заміни жіночого імені на чоловіче не існує: перекладачами рухало лише зніяковіння, що жінка могла бути апостолом!
Починається ж розділ з християнки міста Кенхреї, де в той момент знаходився Павло. Кенхрея – східний порт Коринту, звідки апостол міг відплисти на кораблі в будь-яке місце Егейського моря або ще далі на схід. У наші дні ця ділянка суші осіла в морі, і кілька років тому мені пощастило поплавати там під водою. Як би то не було, одним з дияконів у цій церкві була Фіва. Що саме входило в дияконські обов’язки, не цілком ясно: роль дияконів була, мабуть, менша, ніж «єпископів» (тобто «охоронців»), але припускала певну відповідальність.
Павло відмічає, що Фіва благодіяла йому і багато кому (в. 2). Це потрібно розуміти не лише в сенсі гостинності (хоча і вона могла мати місце): Фіва була з тих людей, які пускали свої приватні кошти на громадські потреби. Вважатися «опікуном» – велика честь. (Скажімо, римський імператор вважався головним опікуном-благодійником держави.) Фіва явно була фігурою значною і стояла на перших ролях. Видно, у Римі в неї були і власні справи. Виключно важливо, що саме їй Павло довірив Послання до Римлян, найповніше, найдетальніше і найважливіше зі своїх послань.