«Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних. Ваша ж слухняність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хочу, щоб були ви мудрі в доброму, а прості в злому. А Бог миру потопче незабаром сатану під ваші ноги. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амінь.
Вітає вас мій співробітник Тимофій, і Лукій, і Ясон, і Сосипатр, мої родичі. Вітаю вас у Господі й я, Тертій, що цього листа написав. Вітає вас Гай, гостинний для мене й цілої Церкви. Вітає вас міський доморядник Ераст і брат Кварт.»
Збори протікали важко. Довелося торкнутися низки складних запитань, включаючи політику і гроші. Оскільки справа була наприкінці університетського семестру, усі учасники були втомленими, нервовими і роздратованими. І от, дискусії завершилися, голоси були підраховані, і всі ми пішли пити чай. Ми вже виходили з кімнати, коли один з колег, видатний історик, звернувся до мене.
«Господь нам заповідав, – нагадав він, – бути мудрими як змії і простими як голуби. Але ми люди зайняті, тому деякі вважають за краще спеціалізуватися на чомусь одному».
Мабуть, надмірно уточнювати, яка спеціалізація припала до смаку більшості.
Це один з тих уривків (в останніх п’яти розділах послання є ще декілька), де ми бачимо відгомони Ісусової проповіді. У даному випадку в. 19 явно нагадує знамениту заповідь про зміїв і голубів (Мт. 10:16), – і, можливо, частково тому Павло тут же пише, що незабаром Бог «потопче сатану», древнього змія. (Додаткове відсилання до Бут. 3:15: як і раніше в посланні, Павло увесь час пам’ятає історію Адама і Єви.)
Зокрема, Павло хоче, щоб церква навчилася – у любові і розсудливості – розпізнавати небезпеку псевдовчення. Цій небезпеці, зрозуміло, супроводить інша: уявляти собі псевдовчення там, де його і гадки немає, навішуючи ярлики на ідеї, які лише незвичні. Без розуміння цієї супутньої загрози не буває ні справжньої мудрості, ні справжньої простоти, невинності. Але жодні можливі помилки в аналізі не означають, що псевдовчень не буває. Вони бувають, і це дуже суттєво.
Біда в тому, що псевдовчення зазвичай оманливі своїм видом. Те, що кажуть псевдовчителі, звучить зрозуміло, переконливо і привабливо, як, власне, і більшість здорових і корисних вчень. Християни ж бувають легковірні, з готовністю і довірою приймають настанови, не помічаючи тонких спотворень і хитрих пасток. Проте Павло розуміє, що йде духовна битва. Необхідність домагатися правильного вчення – не питання інтелектуальної гордині. Бо церкві доводиться протистояти силам пітьми, які хочуть перешкодити спасінню і оновленню світу і людства. На відміну від Еф. 6:11-20 Павло не пише про це детально, але із в. 20 його позиція ясна. Християни потребують як запевнення, що перемога буде за ними, так і в постійному зміцненні божественною благодаттю, постійному молитовному пильнуванні.
Але як виявити псевдовчення? Головний критерій сформульований так: «…проти науки, якої ви навчилися». Природно, він може працювати лише в тому випадку, якщо з первинним вченням було все гаразд! Тут Павло упевнений у чистоті первинного вчення: не лише тому, що деякі християни були навернені особисто ним, але і тому, що між апостолами існувала згода відносно непорушних основ християнства. Цей засадничий переказ Павло цитує в 1Кор. 15:3-8 (хоча останній вірш, мабуть, є його власним додаванням). Він полягає в розповіді про смерть і воскресіння Христові як виконання ізраїльських Писань. Існують інші вчення, знайомство усіх християн з якими Павло припускає (Рим. 6:17 і 1Кор. 11:23-26). Як ми вже відмічали (див. Рим. 14), Павло зовсім не прибічник стовідсоткової толерантності, при якій обов’язкових доктрин немає. Бо мудрість і простота частково і полягають у здатності відрізняти фундаментальні принципи від речей спірних і непринципових.
За словами Павла, псевдовчителі служать не Ісусу, а «власному череву» (в. 18). Не цілком ясно, кого конкретно він має на увазі, але така небезпека завжди існує, особливо в тих церквах (вони завжди складають меншість у світовому християнстві), де багато грошей і пастирів спокушає можливість заробити ще більше, уникаючи тем непопулярних і зосереджуючи увагу на тих, які будуть приємні слухачам.
За своїм звичаєм, Павло передає вітання від співпрацівників, передусім – від Тимофія, вірного друга і колеги. Єдиний раз у своїх посланнях він дозволяє писареві, що записував його текст під диктування, додати власне ім’я. Мабуть, після довгих трудів над таким складним і просторовим посланням Тертій вважав, що і в нього є маленьке право бути причетним до слави! Ім’я Ераста, міського скарбника, збереглося в одному древньому написі. Як ми бачимо, вже в першому християнському поколінні були люди, що обіймали відповідальну посаду в суспільстві.
Ці вітання, як і перелік християн у Римі, дозволяють відчути атмосферу тодішнього християнства. Християнство було маленьким, але дуже живим рухом. Християни вірили, що Єдиний Істинний Бог у виконання Своїх древніх обіцянь створив щось абсолютно нове, і світ змінився. Вони жили в новому світі! Так, небезпек і проблем було багато, але саме християнське братерство нагадувало їм щоденно, що вони – частина сім’ї, де любов, віра і надія восторжествують. Нам, що йдуть їх стопами майже два тисячоліття потому, є чому повчитися в їх відвазі, мудрості і простоті.