«Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого? Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів. Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та геллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. Бо не дивиться Бог на обличчя!»
«А може, дати йому ще один шанс?»
Молодий чоловік працював на заводі дещо більше місяця. Працював, у цілому, непогано, але з ним була одна проблема. У нього був надзвичайно запальний характер: він міг несподівано «зірватися», без особливих на те причин, і в гніві кидати речі в людей, що підвернулися під руку, – Виконроб усадив його на стілець, подивився йому в очі і заговорив з ним як старший брат. «Так не годиться, – сказав він, – тобі потрібно навчитися володіти собою. Попереджаю тебе. Якщо ти продовжуватимеш так себе поводити, мені доведеться повідомити начальство».
Але це повторилося. Повторилося знову і знову. Що було робити? Довелося виконробові із сумом (йому подобався цей хлопець) йти до керівника. Керівник розсердився: як же так, вже декілька тижнів йдуть такі проблеми, а він нічого не знає. Він хотів негайно звільнити винного. Але виконроб заступався. Він пропонував дати хлопчині ще один шанс («я з ним ще раз поговорю, може, він все-таки опанує себе»).
Проте нічого не вийшло. Через три дні стався інцидент у заводській їдальні. Цей робітник ніс чашку чаю, і хтось його випадково штовхнув під лікоть так, що трохи чаю пролилося на сорочку. Робітник розлютився: він виплеснув залишки чаю в обличчя своєму ненавмисному кривдникові, а на додаток сильно ударив кулаком. Виконробові було дуже важко, але ні в нього, ні в керівника не було виходу. Свій шанс робітник не лише проґавив, але ще і зловжив ним.
Виконроб у цій історії чимось схожий на Бога, яким Його представляє Павло, міркуючи про Суд. Бог добрий – не «добродушний», як поблажливий старий дядечко, якому загалом немає діла до того, що відбувається, – добрий у сенсі справжньої турботи і розуміння, пошуку кращих шляхів для кожної людини. Якби це було не так – якби, скажімо, Бог чіплявся до кожного гріха, – нас би вже давно не було на цій планеті. Але Бог терплячий. Знову і знову Він дає людям шанс виправитися, навернутися до Нього в покаянні і довірі, наповнити своє життя справжнім сенсом.
Але якщо це не діє? Такі люди, оголошує Павло (2:4-5), зробили себе ще більшими кандидатами, що заслуговують на прийдешній Суд. У хлопчини в цій розповіді не було вибачень: йому надали усі шанси, які тільки можна було надати. Але він ними знехтував і навіть ще більше погіршив стан речей. Таке трапляється не так вже рідко.
Цей уривок Послання до Римлян – найдетальніший у Павла опис Останнього Суду. Іноді можна почути, що суд – ідея «старозавітна», а Новий Заповіт говорить лише про милосердя. Але це абсолютно не відповідає дійсності. Так, звичайно, Новий Заповіт підкреслює вражаючу (майже неправдоподібну) любов Божу, явлену в хресній смерті Ісуса. Сам Павло скаже про це трохи пізніше у своєму посланні. Але якщо люди уперто відкидають любов Божу (а любов завжди може бути знехтувана!), нічого не попишеш. Саме тому, що Бог є благий і люблячий Творець, Він повинен навести лад у світі. Зокрема і серед людей. Тому Павло каже, що люди, які відступили від поведінки, що личить людині, стоять перед загрозою катастрофи. Закоренілі нечестивці, яким були дані всі шанси, самі напрошуються на неї. Ніяких альтернатив тут не існує.
Картина Суду, намальована Павлом, нікому не дає основи для морального піднесення. От у мене на полицях стоять декілька книг, написаних сучасниками Павла. Хороший приклад – Сенека. Він глибоко роздумував про моральні і філософські питання, дистанціюючись від того, що вважав поширеною аморальністю. Але його колеги часом відмічали, що сам він не завжди наслідує власні ж правила. Він та інші філософи античності дивувалися: чому людина часто знає, яка поведінка є правильною, але не робить цього?
Цей уривок починається з того, що Павло показує саме цей пролом у броні високого язичницького мораліста. Подібні люди могли б йому заперечити: «Звичайно, я згоден з вашими викриттями і з тим, що устої жахливі. Я і сам не менш шокований, ніж ви. Але невже ви не бачите, що не можна всіх міряти однієї міркою? Що і я, і люди на кшталт мене поводимося інакше? Якщо людина має певну освіту і має силу волі, вона цілком може піднятися над звичайним сірим рівнем і жити доброчесним життям, з якого інші братимуть приклад?»
Нічого подібного, сказав би на це Павло: «Жодних вибачень у вас немає. Ви зневажаєте цих грішних бідолах, а самі таємно робите подібні речі». Зрозуміло, Павло не думав, що кожен язичницький мораліст був винен у вадах, описаних ним у другій половині розділу 1. Але моральний закон, як виразився один мій чудовий викладач, подібний до осколка скла. Якщо він розбитий, то розбитий. Усі справжні мудреці, починаючи від Сократа, прекрасно знали, що знову і знову його порушуватимуть.
Греко-римська релігія і філософія не знали концепції Останнього Суду. Але в юдаїзмі він займав центральне місце, і тут Павло упевнено висуває її на противагу язичницьким уявленням. Існує Бог-Творець, Який відповідає за мир і Який наведе в ньому лад. При цьому Він буде абсолютно безпристрасним і неупередженим. Павло, як християнський богослов, у жодній міри не відмовляється від цього важливого для юдаїзму вчення. Останній Суд відбудеться, і на нього з’явиться людина з усім своїм життям, яке вона провадила. Іноді християни думають, що Павлове вчення про «виправдання вірою» (див. особливо розділи 3-4) відміняє Суд у справах. Але Павло нічого такого не каже. Його богослов’я зухваліше, ніж можна подумати по багатьох перекладах. Він реалістично дивиться на світ і говорить про правосуддя Боже.