Римлян 3:25-26 – Смерть Ісуса виявляє справедливість Божу

«Що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса.»

Коментар буде надаватися згідно авторського перекладу:

«Бог поставив Ісуса як місце милості, через Його вірність, за допомогою Його крові. Він зробив це, щоб показати Свою справедливість (у довготерпінні Божому) через неврахування минулих гріхів. Це було, щоб показати Його справедливість нині: тобто, що Сам Він правий, і що Він виправдовує кожного, хто довіряє вірності Ісуса»

Іноді – зокрема, зараз – мій стіл, та інші столи в кімнаті, є заваленим паперами настільки, що його не привести до ладу, переклавши одну-дві теки з місця на місце. Тоді доводиться чинити інакше: знаходити годину-другу і систематично усе розбирати – відповідати на листи, розсортовувати потрібні матеріали по конвертах, а непотрібні кидати в сміттєвий кошик.

Зрозуміло, я жодним чином не раджу викидати в сміття хоч склад з Павлових листів, але в іншому аналогія цілком працює. У Павла бувають уривки, які можна зрозуміти без особливих зусиль. Але бувають і випадки (як зараз), коли він умістив так багато в декілька фраз, що доводиться зупинятися і ретельно усе розбирати. Розвиваючи нашу аналогію: листи, на які потрібно відповісти, – це фрази, що закликають до молитви і роздуму, вдячності і шанування; матеріали для тек – це важливі ідеї, образи і теми, які слід запам’ятати (можливо, навіть занести їх у записник, а потім перечитувати).

У даному випадку для розсортовування матеріалу нам знадобляться, щонайменше, три теки. Павло двічі повторює одну і ту ж фразу (що для нього незвично): «показати Свою справедливість». Перший раз вона відноситься до того, як Бог вирішує проблему гріха. Другий раз Бог показує, що Він правий і оголошує про новий статус Свого оновленого народу. А перед усім цим коротко і чітко сказано про жертовну смерть Ісуса.

Розберемося по порядку. Павло щойно сказав, що Бог здійснив в Ісусі «спокутування» (тобто позбавлення від рабства). Тепер він перемикається на образ Храму і жертвопринесення. Бог «поставив» Ісуса – подібно до того, як священик у храмі ставить хліби на вівтар (Лев. 24:8 і т. д.). Павло поєднує це з особливим словом, яке відноситься до одного з предметів храмової обстановки: «місце милості» (між фігурками ангелів Бог зустрічається зі Своїм народом у милості і прощенні). Отже, у Павла Ісус розуміється як місце, де Бог зустрічається зі Своїм народом і прощає його гріхи, а також як спосіб, яким Він це робить. З цими двома поняттями пов’язане і третє: прощення здійснюється через кров Ісуса. Його жертовна смерть – осереддя задуму Божого про спасіння людини.

Павло не пояснює далі, як він розуміє будь-яку з цих ідей або як пов’язує їх в єдиний образ. Але разом вони сповіщають, що смерть Ісуса принесла у світ реальність, по відношенню до якої Храм був свого роду застережливим дорожнім знаком. Щоб зрозуміти, куди хилить Павло, слід пам’ятати про образ Страждальника в Іс. 53 – уривку, який містить ідею жертовної смерті Страждальника і є частиною ширшої розповіді про вірність Бога Заповіту («справедливості Божій»).

Якщо це допомагає розібратися з першим реченням у в. 25, як бути з другим реченням? За словами Павла, Бог вирішив не ставити минулі гріхи і нині виявляє Свою справедливість. Як Павло вже сказав на початку 2-го розділу, Бог благий і довготерпеливий по відношенню до затятих грішників і дає їм шанс покаятися.

У цьому можна було б угледіти слабкість або припустити, що Богові немає особливого діла до гріха. Але немає нічого більш далекого від істини! Як Творець і Суддя світу Бог був зобов’язаний розібратися з гріхом, тобто покарати його. Тут поняття «Місця милості», згадане в попередньому реченні, виявляє новий сенс. Той же самий корінь відноситься також до «спокутної» жертви, тобто жертви, яка не лише очищає людей від гріха, але і відвертає гнів Божий, який в іншому випадку справедливо пав би на грішника. Хоча Павло знову не розкриває свою думку детально, судячи з усього, він у цьому ракурсі бачить і Ісуса: Ісус поніс на Собі праведний гнів Божий, спрямований проти гріхів світу. (Дещо детальніше див. у 8:3.) Таким чином, осереддя божественної справедливості полягає в тому, що Бог «поставив» Ісуса узяти на Себе Його гнів. У середину історичного процесу прийшов Судний день. Праведний вирок грішникам спіткав вірного ізраїльтянина, що втілює Ізраїль, – Месію, Ісуса Христа.

Тепер ми починаємо поступово осягати логіку Павла. Зауважимо особливо ідею про те, що Судний день відбувся в середині історичного процесу. Вона допомагає утямити іншу частину уривка. Справедливість Божа, явлена у вирішенні проблеми гріха через смерть Ісуса, віднині виявляє себе в радісній звістці: усі, хто вірить цій звістці, виправдані. Тобто немає нужди чекати кінця історії, щоб дізнатися, кого саме виправдають і хто саме належить до богообраного народу. На думку Павла, на певних людях вже стоїть відмітний знак. І тут сенс виправдання вірою: якщо людина вірить благовістю, вона належить до тих, хто буде виправданий у майбутньому.

Судова аналогія: це все одно, що узнати вирок до того, як почнеться слухання справи. Натяк на Заповіт: нині ми бачимо, кого Бог у майбутньому оголосить справжнім потомством Авраамовим (див. розділ 4). Крім того, є ще один сенс: в Ісусі майбутнє входить у сьогодення. Ті, хто отримає сприятливий вирок в останній день (пор. розділ 2), отримують – по вірі – обіцяння про це заздалегідь.

Звідси видна справедливість і самого Бога. Згадаємо, над чим роздумували сучасники Павла: якщо усі люди грішать, а обіцяння отримав Ізраїль, то як може Бог одночасно бути праведним і вірним Заповіту і в той же час бути справедливим Суддею, Який карає зло і допомагає беззахисним? Павло дає тут відповідь, нехай дуже лаконічну і стислу, саме на ці запитання. Він хоче сказати приблизно наступне. У смерті Ісуса Бог показав Себе (1) праведним – безпристрасно розправився з гріхом, (2) вірним Заповіту, (3) готовим врятувати людей, які волають до Нього у своїй безпорадній вірі. Саме про це говорить кінець уривка: як вірність Ісуса була засобом, через який явилася праведність Божа, так віруючі Божій дії в Ісусові вже є Божим народом. Бог правий; ті, хто вірить Його благовістю, праві, – і усе завдяки смерті Ісуса. У Павла багато уривків, читаючи які хочеться встати на коліна і подякувати Творцю. Перед нами один з таких уривків.

Попередній запис

Римлян 3:21-24 – Явлення праведності Божої

Наступний запис

Римлян 3:27-31 – Бог юдеїв і язичників