За сорок років праці психотерапевтом я зрозумів, що багато пацієнтів вважають, що всі їхні проблеми зумовлені їхніми батьками та ріднею. Мушу зауважити, що не менша кількість людей переконана в тому, що їхні батьки маніпулювали ними.
Я не проти батьків і родини. Навпаки.
Це ви повинні зробити все для того, щоб ваші батьки не панували над вами, а любили вас.
Родинне середовище – це місце найскладніших міжособистісних процесів.
Зазвичай батьки вважають дітей своєю власністю.
Вони проектують на них власні нездійснені мрії та розчарування. І якщо діти не втілюють у життя ці задуми та сподівання, вони змушують їх почуватися винними або ж карають їх.
Ви, діти, повинні м’яко, але чітко пояснити їм, що ви – не їхня власність і що прагнете, аби до вас ставилися, як до людей з власною особистістю.
Я переконаний, що за таких обставин ваші рідні з часом змінять своє ставлення і будуть пишатися, що їхні діти не бунтівники, а незалежні особи, які знають своє місце в житті.
І не тільки. Я переконаний, що таким чином ви допоможете їм краще зрозуміти місію батьків. Їх теж колись виховували. І певним чином зумовили їхню поведінку. Здобуття особистої незалежности, якщо воно відбувалося гармонійно, не зможе не посприяти рівновазі та зросту всієї батьківської родини.
Я лише недавно відкрив, що моє прагнення жити, мій ентузіязм і моя сила походять з очищеного та оздоровленого переосмислення дитинства.
З віднайдення дитячої невинности.
Справді, коли я забуваю про цю щасливу частину дитинства, я мало не впадаю в депресію.
Натомість більшість людей надають перевагу негативним спогадам про дитинство: вони виробили собі алібі, щоб виправдати все своє життя.
Щоб не бути свідомими.
Саме тому, коли вони виростають, більше не прагнуть вчитися.
Дискутувати.
Змінювати.
Переображатися.
Невинна дитина
Невинна дитина, яка вірить у себе, є сильним, чудовим і фантастичним створінням.
Вона завжди сповнена ентузіязму.
Вона всім цікавиться.
Вона кипить винахідливістю і творчістю.
У неї неймовірна життєва сила.
Пошукайте й ви цю дитину всередині себе!
Адже в кожному з нас прихована ця невинна дитина.
Коли ви почуваєтеся непотрібними, знервованими, втомленими чи нещасливими, йдіть до неї, обійміть її якомога міцніше і залишайтеся в цих обіймах доти, доки не наповнитеся її життєвою енергією.
Деколи для цього достатньо кількох хвилин.
Але ця невинна дитина, незважаючи на свою силу, потребує уваги інших.
Щойно народимося, ми вже маємо в собі все, що нам потрібно.
Розум, творчість і радість тільки й чекають, щоб розвинутися і стати перед викликами і життєвими перешкодами.
Мозок річної дитини за своїм потенціялом перевищує мозок обох разом узятих батьків.
Вона нічого не боїться.
Але це надпотужне створіння, на відміну від інших тварин, у перші свої роки не є ані автономним, ані самодостатнім.
Дитина не вміє ходити, самостійно харчуватися, хоча й має неймовірний потенціял, за який відповідають не лише батьки, але й усе суспільство.
Саме від них залежить, чи цей потенціял буде розвинуто, чи його утискатимуть.
Чи ці дорослі взагалі усвідомлюють, що вони постали перед надзвичайним прекрасним створінням, яке настільки потужне, що з легкістю запам’ятовує і відтворює кожен їхній рух і поведінку?
Дитина – це сильне і життєрадісне створіння, але воно так потребує тепла й ласки, що вловлює навіть найменші зміни в голосі матері та в її поведінці.
Дитина – це експерт у питанні емоцій.
Якщо вона відчуває, що за певним жестом не приховується привітність, тепло та любов, то одразу ж демонструє смуток і нещастя.
Будучи повністю залежною від тих, хто перебуває поруч з нею, дитина підпадає під потужний механізм ідентифікації з тими, хто нею опікується.
Це означає, що тією мірою, якою близькі їй люди задовольнятимуть її потреби, народжуватимуться і зростатимуть її самоповага і розуміння власної цінности; і навпаки, якщо до неї не прислухатимуться або ж ставитимуться до неї байдуже чи жорстоко, дитина вважатиме справедливим, що її ненавидять і карають.
Вона вважатиме справедливим те, що їй завдають болю.
Вона вважатиме справедливою агресію інших щодо неї.
Вона вважатиме справедливими слова: «Мамо, це я погана!».
Читаючи ці рядки, дехто з вас зможе нарешті знайти відповідь на власну неадекватність, невпевненість та брак самоповаги.
Саме реакція батька й матері спрямовують розвиток дитини.
Як росте дитина?
Вона пробує.
Вона випробовує дорослих і батьків.
І спостерігає за реакцією.
Якщо після слів «Мамо, ти погана» їй дадуть ляпас, дитина зрозуміє, що сказала щось погане, і почуватиметься відповідно. Агресивна реакція матері позначиться на процесі ідентифікації дитини, яка відтепер йтиме агресивним шляхом розвитку.
Якщо ж на цю фразу мама відреагує ніжно і спокійно, дитина ідентифікуватиметься з такою реакцією і навчиться позитивно та конструктивно сприймати те, що інші казатимуть про неї.
Вона отримає кращу можливість стати дорослою особою з позитивною самооцінкою.
На жаль, у повсякденному житті я дедалі частіше зустрічаю матерів, які такими не є.
Може, тому, що вони молоді, недосвідчені або безвідповідальні; а може, тому, що вони мають щодня багато працювати; чи тому, що вони почуваються розчарованими і реагують на провокації дітей не як матері, а як жінки.
Ніби перед ними стоїть не дитина, а доросла особа.
Як можна бити дворічну дитину за слова, які нам здалися образливими?
Ми радше повинні поставити питання, а чому це тридцятирічна жінка почувається ображеною дитиною такого віку?
Я переконаний, що образи та загрози, якими живе ця жінка, походять з її дитинства.
Це сфера її особистого неврозу.
Це образи і загрози, які вона почула ще дитиною і назавжди сховала в собі.
Таким чином її дитина стає жертвою.
На жаль, через реакцію такої мами, яка не змогла стати мамою, дитина не лише почуватиметься відкинутою, але й повірить, що вона просто погана і може лише ображати інших.
Бо так їй сказала її мама.