Обмежена на південь Сиро-арабською пустинею, на схід – горами Загрос та Іранським високогір’ям, на північ – горами Вірменії, на захід – Середземним морем, ця смуга родючої землі, яку, через її форму, звичайно називають «родючим півмісяцем», мала кліматичні умови, які сприяли розвитку найдавніших цивілізацій. Продовженням цієї орної землі, не враховуючи Сінайську пустиню і береги Червоного моря, можна уважати і долину ріки Ніл, від першого опусту до дельти. Далі, Месопотамія з одного боку, а Єгипет з другого, у сприятливих умовах великих рік, Тигр, Євфрат і Ніл, були двома центрами античної культури, культурного і політичного впливу яких зазнала теж і проміжна зона, Сирія і Палестина, які зуміли внести свої оригінальні елементи. Регіон, яким у першу чергу цікавиться Біблія як осередком єврейського народу і який ми будемо звати «Святою Землею», вимагає окремого розділу. Поки що обмежимося лише коротким оглядом фізичних характеристик Месопотамії з північною Сирією, лівансько-палестинської низовиною і Єгиптом. Це потрібно для того, щоб розглянути Святу Землю в географічних рамках, від яких частково вона залежить.
Месопотамія (Межиріччя)
Ця назва позначає регіон «між двома річками» і стосується до частини регіону на північ від точки, в якій Євфрат і Тигр найбільше наближаються один до одного, на відстань до 30 км, неподалік Багдаду. Регіон далі на південь, стародавня країна Шумер і Аккад, доволі відрізняється від північного регіону за кліматом, поміркованим і холодним взимку, натомість на південь маємо тропічний клімат з чисельними пальмами дактилів. Поєднує регіони те, що обидва вони знаходяться на теренах, нанесених повенями двох рік, що спричиняють їх родючости.
Тигр витікає з гір Вірменії з різних приток, які об’єднуються біля Діярбекіра на високогір’ї. Перед тим як спуститися в рівнину, Тигр отримує ще з лівого боку притоку Хабур, пропливає неподалік Мосул (побіч Ніневії), отримує ще дві притоки, Великий і Малий Заб, омиває Тікріт, батьківщину Саладіна, а відтак і руїни Ашшур. Далі Тигр пливе через Багдад, а потім на півдні Корна приєднується до Євфрату, разом з яким, після Басра, утворює Шатг-ель-Араб і спускається в Перську затоку. Потрібно зауважити, що ще в IV ст. до Хр. дві річки вливалися в Перську затоку окремо і що в шумерську добу Перська затока заходила більше на північ, аж до 150 км, отож Еріду й Ур знаходилися на побережжі моря. Залишки, нанесені річками протягом століть, сьогодні утворюють дельту.
Євфрат має більш складну течію. Він утворюється на північ від Тигру неподалік Ерзерум, із злиття Східного Євфрату, що витікає з гори Арарат, і Західного Євфрату, відтак спускається на високогір’я неподалік Самсату (стародавня Самосата) і пливе в бік Середземного моря, повертає на південь біля Каркеміш (біблійна Каркеміш: 2Хр. 35:20; Іс. 10:9; Єр. 46:2). Через 130 км Євфрат остаточно повертає на північний схід, отримуючи ліві притоки Валіх і Хабур (інша річка від ононімної притоки Тигру). Регіон між Єфратом і цими двома притоками в Біблії називається Арам двох річок: (Бут. 24:10), де знаходиться місто Харран (Харан: Бут. 11:31). Подальша течія Євфрату, у південно-східному напрямку, наближаючись до границь сирійсько-арабської пустині, позначена нестабільністю, з частими виливами і змінами корита. Сьогодні вона проходить через руїни античного Марі, але в шумерську і вавилонську добу вона пролягала через Вавилон, Сіппар, Ніппур, Урук, руїни яких залишаються тепер ізольовані на сході.
Обидві річки виливалися десь між березнем і червнем, коли теплі західні весняні вітри спричинялись до відлиги в горах Вірменії. Регулювання цієї цінної і небезпечної води відбувалося завдяки сітці каналів, утримання яких вимагало постійного нагляду. Це пояснює тенденцію до утворення великих імперій, оскільки течія двох річок простягається в рівнині більше як на тисячу кілометрів. Іншою причиною є брак металів і каміння, які мали бути імпортовані з далеких регіонів, що вимагало контролю великих торгівельних шляхів. Глина з цих теренів служила не тільки для кераміки і таблиць, записаних клинописним письмом, але теж і для цегли, запеченої назовні, а сирої всередині будинків, ба навіть таких величавих будівель, як храмові вежі (див. Бут. 11:2). Камінь для статуй й інших оздоб імпортували з гірських регіонів. Шумерам також належить винахід колеса, письма, системи числення на основі числа «60», яку використовувалося в обчисленні кутів і в поділі годин і хвилин, централізованої адміністрації.
Лівансько-палестинська низовина
Регіон, що знаходиться між середньою течією Єфрата і Середземномор’ям, названий Сирією ще з початків еллінської доби (у Біблії – Арам), довго перебував під культурним впливом Месопотамії, як на це вказують недавні відкриття в Еблі, на південь від Алеппо. Але там заселилися гуррити (царство мітаннів) а з центральної частини Анатолії проникли хетіти, які внесли нові культурні елементи. У західній частині її з півдня на пічніч перетинає рівнина річки Оронт, що протікає неподалік міста Хама (в Біблії Хамат: 2Цар. 14:28; 17:24) і впадає в Середземне море після Антіохії. На березі, навпроти Кіпру, з XVI ст. по XIV ст. до Хр., розквітало місто Уґарит, прославлене відкриттям мітологічних поем подібною до єврейської мовою, переданої клинописом. Паралельні до узбережжя гори досягають своєї максимальної висоти на горі Аманус (2550 м) і Касіус (1770 м), розташовані на північ і на південь від Антіохії. На південь від Хомсу (стародавня Емеса) починається довга лівансько-палестинська низовина, яке переходить у море, після затоки Акаба серед Сінайських гір і західних схилів Аравії. Спочатку високогір’я Аравії було відокремлене від Середземного моря ланцюгом гір, яке підземні зсуви розділили по половині. Низовина представляє три неоднакові зони.
Між горою Ливан (найвища вершина знаходиться на півночі: 3083 м) на заході й Антиливаном (2629 м) з Гермоном (2814 м; Втор. 3:8; ІН 11:3,17) на сході, простягається долина ель-Бека, на середній висоті 900 метрів. Дамаск знаходиться поза цією системою, на схід від Гермону, у своєрідному оазисі на межі пустині. Цю зону перетинає з півночі на південь ріка Літані, яка потім повертає на захід і вливається в море на північ від Тиру і Хасбон, яка спускається в Йордан. До цієї зони відноситься біблійний вислів: «у напрямі до Хамоту»: Чис. 13:21; 34:8; ІН 13:5 і т. д.
Наступна зона – це йорданська низовина, яка починається в підніжжях Гермону (Дан, 157 м), спускається на приблизно 70 м. у долину Хул, де формує маленьке озеро Хул (6×5,2 км), сьогодні висушене; упродовж наступних 18 км течії опускається ще до приблизно на 210 м від рівня моря в Тиверіядське (або Генезаретське) озеро, що має приблизно 21 км. довжини і 50 м. глибини. Виходячи з озера, наступних 104 км течія спускається ще до 400 м під рівнем моря, де вливається в Мертве море, що є найнижчим пунктом не тільки лівансько-палестинська низовина, але й цілої земної кулі.
На захід йорданської низовини і Мертвого моря піднімаються високогір’я Галілеї, Самарії і Юдеї і, симетрично, на схід, висогір’я Голан і біблійних регіонів Галааду і Моаву. Це гори того самого геологічного формування (Ценоміян, Туроніян і Сеноніян); вони були об’єднані перед розділенням, що утворило цю низовину. Голанська височина аж по Тиверіядське озеро і почасти на південному заході від озера, покрита пізнішими відкладеннями (кватернарій), сформованими із затверділої лави (базальт), що походить з вулканічної зони (Трахонітська земля, про яку говорить Лк. 3:1) і з гори Хауран. у третій зоні довжиною 180 км, від Мертвого моря до затоки Акаба, низовина, названа по-арабськи Араба, повільно піднімається з -400 м до понад +250 на відстані близько 110 км від Мертвого моря, а відтак опускається до рівня моря.
На захід низовини маємо підніжжя Неґев, від пустині Син до пустині Паран. Приблизно 50 км. від затоки розпочинається гірська зона гранітної формації, тої самої, яка становить геологічну структуру гір Синаю і західної Аравії.
Єгипет
Заселена частина, де можливе життя за наявности води і плідної землі (мулу) нанесеної Нілом, утворена дельтою і смугою землі, яка простягається по обидва боки Нілу аж до першого порогу. На схід і на захід цієї смуги маємо пустинне висогір’я, яке на західному березі стає осередком великих некрополів. Не варто забувати, що в пустині на схід Нілу знаходяться оазиси, багаті на зерно, фруктові дерева і худобу. Без Нілу решту б займала пустеля, бо відсутність гір і нагрітий терен не дають змоги вогким вітрам зі заходу перетворитися на дощ (33 мм. річно).
Це Ніл дає воду і родючий мул, що залишається після розливів. Перша гілка Нілу, названа Білий Ніл, проходить через озеро Коджа, яке його збагачує, отож, незважаючи на сильні випаровування, води вистачає на увесь південний Судан. Біля Хартуму Білий Ніл зливається з Синім Нілом, що виходить з озера Тана, збагачений ще етіопськими ріками. Після шостого порогу Ніл отримує води Атбари і без інших приток тече до Середземного моря ще 2720 км. Проходить Нубією (у Біблії Куш, що перекладається Етіопія), де антична Напата, біля четвертого порогу, була місцем походження XXV династії (715-664 рр. до Хр.; див. 2Цар. 19:9: «Тіргак, цар етіопський» з часів Єзекії, царя Юдеї). Відтак Ніл несе свої води через північну Нубію, сухий і пустинний регіон, що простягається аж до першого порогу біля сьогоднішнього Асуан (Єз. 29:10; 30:6). Тут міняється краєвид і починається Єгипет фараонів; Ніл досягає до 600 м. ширини і пливе 1200 км. (біля 800 км. повітряної лінії) аж до місця, де вливається в Середземне море. Однак максимальна ширина орної землі від Асуану до початку дельти не перевищує 15-20 км.
Дещо на північ від сьогоднішнього Каїру Ніл ділиться на сім гілок, які разом з сіткою каналів і лагун формують трикутну дельту, біля 100 км. довжини і 300 км. ширини, з багатим рослинним і тваринним світом. У період мусонів, коли вологі вітри з Індійського океану викликають зливи, які переповнюють озера і ріки, наступає повноводдя Нілу, яке триває від червня по жовтень. Вода, повна мулу, виливається на смугу, що проходить між двома висогір’ями, а коли повертається, залишає готовий до сівби ґрунт.
Єгипет ділиться на два регіони: Дельта, вогкого і досить поміркованого клімату, становить регіон, що відрізняється від південного, сухого і тропічного. Звідси і поділ на Нижній і Верхній Єгипет, як і на дві країни, якими управляли два суверени, часто об’єднані в одній особі «царя Верхнього і Нижнього Єгипту», або «царя двох земель». Потреба контролювати довгу течію Нілу сприяла виникненню і збереженню, хоч і не без пригод, єдиного царства.
Столицею Верхнього Нілу (Іс. 11:11; Єр. 44:1; Єз. 29:14; 30:14) були Теби (Но – Єз. 30:14; і Но-Амон – Наум 3:8 і т. д.), руїни якого знаходяться в Луксорі і Карнаку. У Нижньому Єгипті столицею, хоч і не в самій Дельті, був Мемфіс (Іс. 19:13; Єр. 2:16 і т. д.). Важливим з релігійної точки зору був Еліополіс (Он – Бут. 41:45; 46:20); у західній Дельті велике значення мав Таніс (Цоан – Чис. 13:22; Іс. 19:11 іт.д.).