Розважання над Святим Письмом

Ми долучаємося тут до прадавньої традиції lectio divina, тобто читання Святого Письма з метою зустріти Бога і відкритися на те, що Він хоче нам сьогодні сказати через нього. Lectio divina може мати різні напрями й форми, але тут я хочу поговорити про це як про метод молитви.

Хвилини і моменти

Найкращим часом для розважання, якщо це можливо, є ранок. Наш розум свіжіший і краще налаштований, зазвичай менше завантажений турботами, ніж наприкінці дня. Чи ж не сказано в псалмі 90: «Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні»? У Книзі пророка Ісаї сказано також: «Він щоранку пробуджує, збуджує вухо Мені, щоб слухати, мов учні» (Іс. 50:4).

Інша перевага: якщо ми розважаємо над Святим Письмом зранку, то це свідчить про те, що найбільш невідкладною справою в нашому житті є слухання Слова Божого. Ця практика також із самого ранку налаштовує нас на внутрішнє слухання; це дозволяє нам легше зберігати таку готовність упродовж дня, а отже, краще сприймати заклики, які Бог може до нас скеровувати.

Втім, не слід абсолютизувати цю пораду. Зрозуміло, що багато людей не мають можливості виділити час зранку, а можуть це зробити в іншу пору дня. Це не завадить Богові промовляти до них, якщо вони прагнуть почути Його.

Над яким фрагментом розважати?

Існують різні можливості. Можна розважати над текстом послідовно (Євангеліє, послання апостола Павла чи якийсь інший уривок з Біблії), день за днем. Я знаю одного одруженого мирянина, батька, який щоранку виділяє час на молитву, починаючи її з Божого Слова. Він розважав над Євангелієм від Івана впродовж двох чи трьох років.

Утім, для початківців я радив би розважати над Святим Письмом, використовуючи фрагменти, які Церква пропонує для щоденної Літургії. Це дає нам ту перевагу, що ми творимо гармонію з життям вселенської Церкви та Літургією, і маємо нагоду приготуватися до Євхаристії, якщо беремо участь у Літургії. Позитивним є також той факт, що ми маємо три добре підібрані уривки, різні (перше читання, псалом, Євангеліє), що зменшує ризик натрапити на незрозумілий чи важкий для інтерпретації фрагмент[1]. Рідко трапляється, що серед трьох уривків немає принаймні одного, який промовляв би до нас. Факт розважання над Святим Письмом і розгляд паралельно декількох фрагментів, часто є нагодою побачити глибоку цілісність Святого Письма. Великою радістю є, читаючи Біблію, досвідчувати, як біблійні тексти, що різняться одні від одних за стилем, періодом написання, змістом, можуть, якщо їх зіставити, розгортати нову гармонію і взаємно себе тлумачити. Коли мудреці рабинської традиції пояснюють уривки зі Святого Письма, вони люблять показати красу їх значення, «плетучи намиста», в яких перлами є вірші з різних частин Святого Письма, Тори, Книги Пророків та Писання (з інших книг, псалмів та повчальних книг). Це робитиме сам Ісус для Своїх учнів після воскресення, як показує Євангеліє від Луки (Лк. 24:27 та 24:44).

Як конкретно діяти?

Як ми вже наголошували, плідність lectio divina залежить від внутрішньої постави, а не від ефективности методу. Отже, на початку важливо не відразу братися до тексту, а виділити достатньо часу, щоб бути готовими до молитви, віри, прагнення, які є для нас бажаними. Ось етапи, які можна підказати.

Як і кожну молитву, її треба почати із зосереджености, входження в Божу присутність. Слід відкласти турботи і тривоги: єдине, що необхідне, як Марії з Витанії, це перебувати біля стіп Господа, щоб слухати Його слово[2]. Для цього потрібно увійти в певну ситуацію. Іноді нам дуже важко це зробити. Якщо є необхідність, доцільно використати з цією метою можливості тіла й відчуттів. Іноді добре підготувати тіло перед тим, як розпочати читання: закрити очі, відчути своє тіло, розслабитися (розправити плечі, розслабити м’язи, які можуть бути напружені…), усвідомлено і спокійно (але глибоко) дихати, відчути контакт тіла з матеріяльним світом, в якому перебуваємо: торкання ніг до землі, тіла до крісла, рук до столу, долонь до Біблії чи молитовника, які використовуватимемо під час читання. Першим контактом зі словом повинен бути фізичний контакт. Доторк уже є слуханням. Адже святий Іван Богослов каже: «Чого руки наші торкалися, про Слово життя…» (1Ів. 1:1).

Як тільки ми відчуємо, що добре розслабилися, що перебуваємо в контакті зі своїм тілом, усвідомлюємо цю мить, треба звернути наше серце до Бога, щоб наперед подякувати Йому за той час, який Він нам дає і в якому прийде до нас у Своєму слові. Треба просити, щоб Він дав нам благодать, яку давав Своїм учням, аби ми «розуміли Писання» (Лк. 24:45), і, що найважливіше, просити Його, аби це слово справді могло пройняти нас до глибини, перемінити наше серце, викрити наші компроміси з гріхом, просвітити нас і змінити там, де це сьогодні необхідно, щоб ми краще прийняли божественний план на наше життя. А також підбадьорювати наше бажання і нашу волю до цього.

Коли ми добре приготуємося – а цьому слід без вагань присвятити достатньо часу, адже це найголовніше, – ми можемо відкрити очі й розпочати з читання фрагмента, який обрали для розважання. Ми повинні читати повільно, задіюючи свій розум і серце і роздумуючи над ним. Однак слід звернути увагу на те, що «розважати» у біблійній традиції (див. Псалом 1: «Блажен муж, що […] про Закон Його (Господа) вдень та вночі він роздумує») означає не стільки роздумувати, скільки шепотіти, повторювати, перебирати в думках. Первісно це радше фізична, аніж розумова діяльність. Не треба боятися часто повторювати якийсь вірш, що привернув нашу увагу, бо нерідко саме мірою того, як ми перебиратимемо його в думках, він набуватиме свого глибинного значення, а саме того, що Бог хоче сьогодні сказати через нього. Пізнавальний підхід, звичайно, також відіграє свою роль, можна ставити запитання до тексту: Що він каже мені про Бога? Про мене самого? Яку добру новину несе? Який заклик можу в ньому відчитати саме для свого життя? Якщо вірш видається незрозумілим, можна скористатися примітками чи поясненням, однак краще не перетворювати час розважань на інтелектуальне дослідження. Якщо ми хочемо зупинитися на якомусь вірші, який нам особливо сподобався, не слід вагатися, і на основі того, які відчуття він у нас викликає, входити в діялог з Богом. Читання повинно стати молитвою – подякою за фрагмент, який нас підбадьорює, проханням про Божу допомогу, коли читаємо уривок, який закликає нас до переміни, що видається нам важкою, тощо. У деякі моменти, якщо ми отримуємо таку благодать, можна припинити читання, зупинитися на більш контемплятивній молитві, яка зводиться до захоплення красою того, що Бог нам відкриває через цей текст. Якийсь вірш може, наприклад, дозволити мені глибоко відчути Божу доброту, або Його велич, або вірність, або величність того, що Він звершив у Христі, й просто заохотити розважити над цим і скласти подяку. Остаточна ціль lectio divina полягає не в тому, щоб читати довжелезні тексти, а, наскільки можливо, входити в такий стан контемплятивного замилування, який глибоко живить нашу віру, надію і любов. Цей дар дається не завжди, але якщо таке трапляється, то треба припинити читання і просто вдовольнитися сповненою любови Божою присутністю в таємниці, яку відкриває нам певний фрагмент.

У тому, про що ми говорили, можемо побачити чотири етапи lectio divina згідно із середньовічною традицією: Lectio (читання), Meditatio (розважання), Oratio (молитва), Contemplatio (споглядання). Це не стільки послідовні етапи, які обов’язково треба проходити по порядку, скільки окремі дії, які ми можемо практикувати. До того ж, якщо перші три випливають з людської діяльности, то четверта нам не підвладна: вона є даром благодаті, якого ми повинні прагнути і приймати, але який не завжди отримуємо. А крім того, як я вже казав, можуть траплятися хвилини духовної вбогости, як і в кожній молитві. Ніколи не треба розчаровуватися, хто шукає, той обов’язково знайде.

Інша порада: під час медитації добре також занотувати деякі слова, які нас особливо торкають, у зошиті, який треба мати під рукою. Той факт, що ми їх записуємо, допомагає глибшому проникненню Слова в наше серце й пам’ять.

Як тільки час розважання закінчиться, треба подякувати Богові за хвилини, проведені з Ним, попрохати в Нього про благодать, завдяки якій ми зможемо зберігати в нашому серці Слово, як Богородиця, і рішуче впроваджувати в життя те, що ми особливим чином отримали в цей час розважань.

Я хотів би завершити чудовим фрагментом, автором якого є коптський монах Матвій Ель-Мескін:

«Розважання – це не лише вдумливе читання вголос, воно включає також багаторазове мовчазне повторювання Слова, зі щораз наростаючим заглибленням, аж до охоплення серця божественним вогнем. Це добре показують слова Давида в псалмі 39: “Розпалилося серце моє у моєму нутрі, палає огонь від мого роздумування”. Тут з’являється дуже тонка і таємна ниточка, яка з’єднує практику і зусилля з благодаттю і божественним вогнем. Сам факт, що ми багато разів роздумуємо над Словом Божим, повільно і спокійно, за посередництвом Божого милосердя і Його благодаті, врешті-решт охоплює серце вогнем! Таким чином розважання стає першим природним зв’язком між щирим зусиллям, докладеним для молитви, та Божими дарами і Його несказанною благодаттю. З цієї причини розважання вважалося першим і найважливішим з рівнів молитви серця, з якого людина може вирости до горіння духа і жити в ньому все життя»[3].

Останнє зауваження щодо цього питання: іноді замість Святого Письма можна взяти за основу молитви розважання над якимсь духовним твором, наприклад твором святого, який нас особливо зворушує в певний момент нашого життя. Це абсолютно допустимо. Але не позбавляймо себе також безпосереднього контакту зі Святим Письмом, воно іноді важче, але приносить полегшення і відкриває набагато більші скарби, ніж будь-який людський витвір.


[1] Тут йдеться про літургійні читання у латинському обряді (прим. ред.).

[2] Пор. з Євангелієм про Марту і Марію: Лк. 10:38-42

[3] El Maskîne, L’expérience de Dieu dans la vie de prière, Éditions du Cerf, c. 48.

Попередній запис

Коли треба бути активним у молитві

Наступний запис

На шляху до неперервної молитви