Отже, наближаючись до кінця вивчення історії Саула і Давида, чи відчуваєш ти, що це тобі допомогло? Ага! Ти зараз упевнений, що людина, яка є твоїм керівником, людина не від Бога… чи що вона один з поліпшених варіантів Саула? Ну і ну! Як можуть бути смертні упевнені в тому, що невідомо навіть ангелам?
Можу я тоді запитати, що ти збираєшся робити з цими щойно отриманими знаннями? Так, я розумію, ти сам не є ні Саулом, ні Давидом… а лише одним з підданих Царства. Але ти все-таки плануєш поділитися тим, що виявив, з декількома друзями? Зрозуміло. Можливо, тоді мені слід попередити тебе, що за твоїм п’янким новим знанням ховається спочатку закладена в ньому небезпека. Дивна мутація може статися у твоєму серці. Чи бачиш, можливо… але почекай!
Що це я бачу там? Там, позаду тебе? Дивися! Що це за фігура проривається крізь туман? Здається, я десь вже бачив його. Придивися. Хіба ми не можемо розібрати, що він робить?
Здається, він нахиляється над древньою скринею. Так, він відкрив її. Хто він? І чим він зайнятий?
Він вийняв щось із скрині. Плащ? Ні, якась накидка. Ось він надіває її! Вона йому якраз, облягає фігуру і опускається з плечей як мантія.
А що ж тепер? Він знову підходить до скрині. Я знаю, що десь бачив цю людину. Що ж вона дістає цього разу? Щит? Ні, меч. Так, ця зброя якогось древнього, забутого роду. Людина високо піднімає меча, неначе вважає цей рід своїм! Хто ця людина? Осанка. Поза. Виправка. Я бачив її раніше, я упевнений.
Ось вона вийшла на світло. Зараз ми чітко побачимо її обличчя.
О! Та це ж ти!
Так, дійсно, це – ти! Ти, мудрець, що уміє розпізнати негідного Саула!
Йди! Дивися в дзеркало. Ця людина – ти!
І прочитай ім’я, вибите на клинку.
Ось воно: «АВЕССАЛОМ ДРУГИЙ»!!!