Коли по багатьох днях роботи деякі робітники гукають Вулі: “Ми досягли ґрунту!”, він сам спускається в штольню, щоб особисто пересвідчитися в цьому. Справді, у штольні обриваються раптом сліди будь-якого поселення. На незайманій землі лежать останні уламки домашнього начиння, тут і там видно сліди пожежі. Першою думкою Вулі було: “Нарешті!” Він старанно досліджує землю внизу шахти і завмирає: це ж глина, така глина, яка утворюється при відкладеннях у воді! Глина на цьому місці? Вулі шукає пояснення: це може бути лише осад, нагромадження осадових матеріялів з колишнього Євфрату. Цей шар мусив з’явитися тоді, коли велика ріка пересунула свою дельту далі в Перську затоку, так само, як це відбувається й сьогодні, коли на місці впадання в море щороку виростає 25 метрів землі. Коли Ур переживав часи свого розквіту, Євфрат протікав тут так близько, що велика східчаста піраміда віддзеркалювалася в його водах, а з верхівки святилища можна було побачити затоку. На глині старої дельти мусило виникнути перше поселення.
Зрештою вимірювання та повторно проведені кропіткі обчислення дають инший результат і підводять Вулі до цілком иншого висновку.
“Я побачив, що ми є надто високо. Навряд чи можна було припустити, що острівець, на якому було збудоване перше поселення, міг настільки височіти із землі”.
Дно штольні, де починається шар глини, лежить на багато метрів вище над рівнем ріки, отож осадом Євфрату ці відкладення бути не можуть. Що ж означає цей дивний шар? Як він виник? На це питання жоден з його співробітників не має чіткої відповіді. Отже вони копатимуть далі, поглиблюватимуть штольню. Вулі напружено приглядається, як з ями знову виринає кошик за кошиком, їх вміст прискіпливо досліджується. Все глибше входять заступи в землю, один метр, два метри – далі сама глина. Після майже трьох метрів шар глини закінчується – так само несподівано, як і почався. Що буде зараз?
Вже наступні кошики, які виходять на денне світло, дають відповідь, про яку жоден з чоловіків навіть не мріяв. Вони не вірять своїм очам, бо сподівалися побачити чисту, незайману землю. Однак те, що постає перед їхніми очима в яскравому світлі сонця, це знову сміття, знову сміття з минулого, у тому числі численні глиняні черепки. Під майже триметровим відкладенням глини вони знову наштовхнулися на сліди людського поселення. Однак вигляд і техніка виготовлення кераміки явно змінилися. Глечики і миски над шаром глини однозначно були виготовлені на гончарному колі, тоді як ці були сформовані руками. Як би старанно не пересіювали вміст кошиків, охоплені зростаючою напругою чоловіки, ніде не видно решток металу. Примітивні знаряддя, які виходять на світ, виготовлені з обтесаного кременю. Це має бути кам’яна доба!
У цей день телеграф у Месопотамії вистукує у світ нечуване досі повідомлення, яке будь-коли хвилювало уми людей: “Ми знайшли підтвердження вселенського потопу”! Вражаюча звістка про знахідку в Урі заповнює заголовки преси в США та Англії.
Вселенський потоп – це єдине можливе пояснення потужного відкладення глини під пагорбом Уру, яке явно розділяло дві епохи. Море залишило свої безсумнівні й беззаперечні сліди в глині у вигляді решток малих мешканців моря. Вулі мусить якомога швидше переконатися в цьому – збіг обставин, хоча й малоймовірний, може звести його та його людей з розуму. На відстані 300 метрів від першої штольні він наказує викопати другу. Заступи відкривають той самий профіль: уламки гончарних виробів – шар глини – черепки глиняних посудин, сформовані руками.
Щоб позбутися всяких сумнівів, Вулі робить іще одну штольню – там, де старе поселення лежало на природному пагорбі, отже шари якого лежали значно вище, ніж дно глиняного шару.
Приблизно на тій самій глибині, що й у попередніх двох штольнях, закінчувалися виготовлені на гончарному колі вироби. Нижче були глиняні вироби, зроблені руками. Лише тут, природньо, бракує роздільного шару глини. “На глибині приблизно 15 футів (5 м), під бруківкою з цегли – нотує Вулі – яку ми з великою вірогідністю змогли датувати 2700 р. до Р. Х., ми є на руїнах того Уру, який існував до потопу”.
Наскільки простягається цей шар глини? Які ділянки могли бути охоплені цією катастрофою? Справжнє полювання на сліди великого потопу починається і в инших місцях південної Месопотамії. Біля Кішу, на південний схід від давнього Вавилону, там, де Тигр і Євфрат наближаються один до одного великою дугою, инші археологи відкривають ще одне важливе підтвердження. Тут вони теж натикаються на шар, що складається з осадкових матеріялів, хоча тут він завтовшки лише півметра. При помочі точкових проб поволі вдається окреслити ділянку потужного потопу. На думку Вулі, катастрофа поглинула район на північний захід від Перської затоки і поширилася на 630 км у довжину і 130 км у ширину. Коли ми поглянемо на карту, то це було, як би ми сьогодні сказали, “місцевою подією”, однак для мешканців цієї долини це було цілим світом.
Після численних досліджень та спроб пояснення давно була втрачена надія будь-коли розкрити загадку вселенського потопу, яка, здавалося, сягала далеких і темних часів, до яких людина ніколи не змогла б пробитися. Тепер невтомна й наполеглива праця Вулі та його людей дала вражаючий результат: велика повінь, яка нагадує вселенський потоп із Біблії, що його скептики часто відкидали як байку чи легенду, не лише мала місце, вона крім усього, ще й була подією в історично досяжному часі.
Біля підніжжя східчастої піраміди шумерів, в Урі, на нижній течії Євфрату, можна було спуститися по драбині у вузьку штольню і побачити на власні очі та доторкнутися руками до залишків нечуваної повені – майже триметрового шару глини. А за віком людських поселень, за якими, немов за листками календаря відчитується час, можна визначити, коли сталася велика повінь. Це відбулося бл. 4000 р. до Р. Х.!