Скромні початки

Перешкода, про яку говоритимемо далі, є делікатнішою, ніж попередня, бо нам важко зрозуміти, що та особа, яка отримує зцілення – навіть якщо воно харизматичного характеру, – або її близькі, найчастіше мусять активно приймати його. Отже, опиняємося тут перед питанням “скромних початків”, коли йдеться про результати молитви, тобто те, наскільки її було вислухано. Занадто часто ми уявляємо собі Боже зцілення в категоріях “усе або нічого”: все має бути дано нам цілком й негайно – а таке рідко трапляється! У дев’яти випадках з десяти благодать зцілення проявляється у вигляді “скромних початків”, як незначне, ледь помітне поліпшення, яке ми повинні помітити й серйозно потрактувати. У такій ситуації ми часто побоюємося гри емоцій, яка може підштовхнути нас до помилкового висновку про початок зцілення. Часом люди опиняються в полоні таких ілюзій, однак ці оманливі враження в жодному разі не повинні знищити нашої твердої віри в те, що благодать зцілення, згідно з Божою мудрістю, любить саме “початки”, перші дрібні ознаки поліпшення, і діється так з однієї чудової причини: людина пов’язана зі своїм зціленням, і її віра, що це справжній початок, закликає цю особу зростати у своїй довірі до Бога, Який зцілює.

Про цей аспект треба постійно нагадувати, оскільки, не пам’ятаючи про нього, можемо згасити силу Божої благодаті, яка оздоровлює людське життя. З певного погляду, якщо вести мову ще й про практичний вимір, усе це відбувається так, немовби Господь, щоби продемонструвати конкретній особі запланований знак зцілення, потребує нашої чутливости й довіри. Зазвичай ми слабо усвідомлюємо той перший дотик цілющої благодаті Христа, особливо коли йдеться про фізичне зцілення.

Для нас характерно – через те, що наша віра, не пройшовши крізь відповідні випробування, ще не зовсім міцна – уявляти собі, що якщо Христос чудесно зцілює хворого, то це означає: цілковито, негайно й без “ускладнень”. Хвороба має зникнути майже блискавично, так, щоби хворий навіть не встиг зорієнтуватися, що відбулося. Трапляється, що Господь у відповідь на молитви зцілює таким чином, але найчастіше буває зовсім не так. Слід було б радше заохочувати людей бути дуже пильними й уважними щодо сигналів, які свідчать про зцілення й спочатку є дуже скромними, але для хворого вже мають конкретну форму, а отже, йому адресовано заклик, щоби він помітив ці знаки, звернув на них увагу.

Особисто виявивши, що зцілення розпочалося, людина тим самим робить основний крок на шляху до віри в те, що, власне, здійснює Бог. І тоді благодать зцілення зможе розвинутися впродовж наступних хвилин чи годин.

З цього погляду просто безцінною допомогою під час молитви за зцілення є харизма пізнання й віри.

Але що відбувається з людиною, яка зовсім неуважна до того, що діється? Чи вона не ризикує не скористатися моментом благодаті, турбуючись про речі, які в цю мить зовсім неважливі?

Деякі люди, щоб захиститися (щоправда, не зовсім зрозуміло від кого) казатимуть, що думали про інших хворих, молилися по-іншому, зосереджувалися внутрішньо тощо; та все ж, можливо, просто не звертали уваги на благодать, яку тоді отримували?!

Під час молитви за хворих завжди пам’ятаймо: слід закликати людей вірити в те, що Господь може чинити серед її учасників; закликати до такої віри, яка насмілиться серйозно й уважно потрактувати те, що може бути конкретним початком зцілення.

* * *

П’ятдесятишестилітня Жоселін, потрапивши на тридцять першому році життя в автомобільну аварію, перестала чути на ліве вухо. Навіть використовуючи слуховий апарат, вона чула не надто добре. Жоселін озвучила свідчення про своє зцілення в Марселі під час молитовної зустрічі, на яке мене запросили, щоб я виголосив доповідь на тему духовних причин хвороби. Наприкінці я запропонував усім разом помолитися за хворих. Жоселін була серед них.

Як це часом буває під час харизматичних зустрічей з молитвою за зцілення, Святий Дух делікатно дав нам зрозуміти, якій групі хворих хотів би об’явитися особливим чином, у конкретні моменти молитви. Я запросив усіх до молитви за те, щоби Господь здійснив чин зцілення стосовно людей, які мають хворі вуха. Жоселін, заплющивши очі, напружено молилася. Однак згодом їй почав заважати шум у лівому вусі. Роздратувавшись, вона зняла апарат, потрусила ним, щоб таким чином поліпшити його роботу, і знову надягнула. Але шум лише збільшився. Знову зняла апарат, відрегулювала гучність і помістила його назад на вухо. Шум не припинився. Заінтригована сусідка, запитала її, в чому справа, і Жоселін кількома словами розповіла їй про свої “акустичні неприємності”.

“А може, це почалося зцілення?” – промовила приятелька.

“Про що ти говориш! Цього не може бути! А взагалі, я прийшла сюди молитися за X., який хворий на рак.”

“А якщо це Ісус якраз тепер торкається тебе? Зніми апарат і переконаєшся!”

Жоселін недовірливо стягнула апарат з голови й уважно прислухалася, намагаючись щось почути з лівого боку.

“Мені здається, що щось змінилося, але не знаю, що саме”, – сказала нерішуче, немовби в той момент, зважаючи на обставини, не випадало перейматися собою.

“Молися далі без апарату”, – порадила сусідка.

Через п’ятнадцять хвилин Жоселін уже добре чула на ліве вухо й на підтвердження цього з радістю принесла мені свій слуховий апарат.

* * *

Отже, якби не сусідка, то хіба Жоселін змогла б з довірою вхопитися за простягнуту їй благодать зцілення? Хто знає? Але, на жаль, точно знаю, що в багатьох подібних випадках благодать не досягає повноти своєї реалізації через брак чуйности у вірі. Зцілення, яке здійснюється силою Христової благодаті, – це щоразу особиста подія, й нас запрошують ввійти в неї, а не переживати, залишаючись ззовні.

Попередній запис

Про опір, який проявляють люди стосовно благодаті зцілення

Наступний запис

Чи існують докази Божого зцілення?