Зустріч зі Словом Божим тим більше необхідна, тому що воно є основною зброєю духовної боротьби. У шостій главі Послання до ефесян апостол Павло повчає вірних, щоб вони з довірою й відвагою брали участь у боротьбі, яка є складовою частиною правдивого християнського життя: «Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських» (Еф. 6:10-11).
Далі апостол Павло описує, якими є різні деталі тієї зброї, яку слід одягнути, щоб «дати опір дня злого […]витримати». Останньою, про яку він згадує, є меч духовний, «який є Слово Боже».
Це заохочує нас краще усвідомлювати місце Святого Письма як необхідної допомоги, щоб пройти через боротьбу і випробування цього життя.
Життєво важливо для нас опиратися на Святе Письмо в нашій особистій боротьбі. Папа Іван Павло II казав, що християнин, який не молиться, перебуває в небезпеці. «Не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх» (Втор. 8:3). Є надто багато незрозумілого в думках людей, які нас оточують, і в словах, які подають медія, і надто багато немочей у нас, щоб ми могли обійтися без світла й сили, які черпаємо з Біблії.
Синоптичні Євангелія, зокрема Євангеліє від Марка, вказують, як цілі натовпи людей були вражені силою Ісусового слова: «І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники» (Мр. 1:22). І далі: «Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають» (Мр. 1:27). Ця влада, на яку так звертали увагу слухачі, має два аспекти. Першим є той факт, що Ісус говорить від власного імени, а не відкликається до влади когось іншого. Цим Він відрізняється від звичного навчання тогочасних рабинів, які нічого не стверджували, не покликавшись на мудреців, що були їх попередниками (звичайно, додаючи щось від себе). Ісус не є якоюсь ланкою в переданні Слова, Він є самим Словом, у його початку і поширенні. Іншим аспектом цієї влади Ісусового Слова є Його сила й ефективність. Коли Він виганяє диявола, той тікає, бо не може чинити опір. Коли Він наказав морю, що розбушувалося: «Мовчи, перестань!», – залягла велика тиша (і не тільки на морі, але й у схвильованих і неспокійних серцях Його учнів!). Коли Він сказав грішниці: «Прощаються тобі гріхи», – вона одразу відчула себе зовсім іншою, очищеною і глибоко примиреною з Богом і з собою, зодягненою в нову гідність, щасливою, що вона є тією, ким є.
Ця влада не для того, щоб розчавити нас, зовсім навпаки, вона є супроти зла, наших ворогів, супроти обвинувача. Це влада нам на користь, щоб ми її знали, і щоб вона нас утішала. Необхідно навчитися спиратися на цю владу Слова Божого, яке має в собі таку силу, якої не має жодне людське слово.
У своєму житті ми переживатимемо такі моменти, коли ця благодатна влада Слова Божого буде нашим якорем спасення. У деякі періоди випробувань ми зможемо втриматися тільки покладаючись не на свої думки і судження (які виявляться вкрай слабкими), а на слова Святого Письма. Сам Ісус, Якого в пустелі спокушав диявол, використовував Святе Письмо, щоб чинити йому опір. Якщо ми залишатимемося на рівні людських суджень і розважань, Спокусник колись виявиться хитрішим і сильнішим за нас. Лише Слово Боже є в змозі його обеззброїти.
Усі ми вже досвідчили або колись досвідчимо ось що: якщо у хвилини тривоги, сумніву, випробування ми залишаємося на рівні роздумів, то не можемо з цього вибратися. У ситуаціях неспокою, які стосуються, наприклад, майбутнього, ми можемо опинитися в безвихідному тупику. І справді, ми ніколи не знаємо, що переважить – приводи для тривоги чи для заспокоєння, настільки наш розум нездатний усе передбачити і все контролювати. Єдиний спосіб виправити ситуацію (у бік довіри, надії, миру) – не множити аргументи (бо завжди можна буде знайти якийсь аргумент на противагу), а пригадати собі слово зі Святого Письма і з вірою опертися на це слово: «Отож, не журіться про завтрашній день» (Мт. 6:34), або: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство» (Лк. 12:32), або ще: «Але навіть волосся вам на голові пораховане все» (Лк. 12:7).
Справжній мир не є наслідком людських суджень. Його джерелом може бути лише відданість серця обітницям Бога, які передає нам Слово. Коли в моменти сумніву й сум’яття ми прислухаємося через акт віри до слова Святого Письма, влада, притаманна цьому слову, підтримує нас і дає нам силу. Мова не йде про чарівну паличку, яка повністю звільнила б від будь-якої стурбованости й будь-якої тривоги. Але у відданості Слову Божому з вірою ми в таємничий спосіб знаходимо таку силу, якої ніщо інше не може нам дати. Воно має особливу здатність утверджувати нас у надії і мирі, що б не трапилося. Послання до євреїв говорить стосовно Божої обітниці Авраамові, що «люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку» (Євр. 6:16). Слово Боже, що пізнається у вірі, може покласти край нашій нерішучості, непостійності наших хитких суджень, щоб утвердити нас у правді й мирі. Надія, яку дає це Слово, є «для душі як котвиця[1], міцна та безпечна» (Євр. 6:19).
У Святому Письмі незліченними є приклади слова, яке може бути для нас цінною опірною точкою в нашій боротьбі. Якщо я почуваюся самотнім і покинутим, Святе Письмо волає до мене: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс. 49:15). Якщо маю враження, що Бог далеко від мене, воно мені каже: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). Якщо відчуваю, що мій гріх розчавлює мене, воно відповідає мені: «Гріхів твоїх не пам’ятає» (Іс. 43:25). Якщо мені здається, що не маю всього необхідного, аби досягати успіху в житті, псалом закликає мене висловити такий акт віри: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду» (Пс. 23:1).
Не пропускаймо, отже, жодного дня, не розваживши хоч декілька хвилин над уривком зі Святого Письма… Іноді воно здаватиметься нам порожнім і незрозумілим, але якщо ми постійно читатимемо його, у простоті й молитві, воно проникатиме в глибину нашої пам’яті, навіть якщо ми не усвідомлюватимемо цього. І тоді, коли ми потребуватимемо цього, в якийсь несприятливий момент, нам пригадається один з віршів, і це буде якраз те слово, на яке ми зможемо опертися, щоб віднайти надію й мир.
[1] Якір