Уже з перших своїх сторінок Біблія показує, з якими труднощами люди приймали Слово Боже, як легко підмінювали його власними бажаннями та мріями. Світло засліплювало їх, Божий заклик викликав затятий опір. Поряд із тими, хто від Авраама до Діви Марії та апостолів підпорядковував свою волю волі небесній, ми завжди бачимо й тих, хто залишався глухим до Слова Сущого. Те, що більша частина Ізраїля в підсумку не прийняла Доброї Новини, – загальнолюдське знамення, трагедія, яка відбувалася від Едему до Голгофи та продовжується після об’явлення Боголюдини. Євангеліє світить у темряві. Як і в новозавітні часи, світ сумнівається, лякається, протестує, відвертаючись від Ісуса. Для одних – сповідників єдиного Бога – усе ще немовби тривають часи Старого Заповіту, інші перебувають у полоні старих і нових форм поганства. Проте як і раніше звучить голос Христа, звернений до людини, і так само, як у перші дні, Він знаходить сонми тих, хто готовий іти за Ним.
«Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!» (1Кор. 1:22-24).
КІНЕЦЬ РУКОПИСУ